Давня Глинянська дорога і цісарський гостинець до Золочева або відомі і невідомі деталі із історії вулиць Личаківська та Тракт Глинянський

Початок вулиці Личаківської. Світлина зроблена в травні 1939 року. Джерело

Вулиця Личаківська у Львові де-факто є частиною міжнародної автотраси М-09 Тернопіль – Львів – Рава-Руська (Н-02 Тернопіль – Львів). Про її історію написано дуже багато. Не обминули своєю увагою історію вулиці Личаківської Іван Крип’якевич та Борис і Ігор Мельники. Та все ж є кілька маловідомих фактів, які стосуються історії цієї магістралі. А про те, що сучасна вулиця Тракт Глинянський є однією із найдавніших доріг на околицях міста Львова, знає, напевно, небагато львів’ян.

В «Історичних проходах по Львову» Іван Крип’якевич пише, що у давні часи сучасну вулицю Личаківську називали Глинянською дорогою. Це був давній торгівельний гостинець, який вів на схід до Києва та на південь, через Молдову, аж до Константинополя (Стамбула). Найпершим значним містом на цьому гостинці були Глиняни, розташовані за 40 кілометрів на схід від Львова. Перша згадка про місто Глиняни, яке нині належить до Львівського (до січня 2020 року – до Золочівського) району Львівської області, датується 1379 роком. Вже у 1397 році містечко Глиняни отримало магдебурзьке право – його дарував король Владислав ІІ Ягайло. У 1578 році в Глинянах проводилося три ярмарки на рік. У 1603 році в Глинянах було споруджено дерев’яно-земляний замок. Окрім Глинян давня Глинянська дорога проходила через Золочів, Зборів, Козлів та Тернопіль.

Початкова траса давньої Глинянської дороги в межах міста Львова значно відрізнялася від сучасної вулиці Личаківської. Зокрема краєзнавець Борис Мельник зазначає, що у XIV столітті Глинянська дорога проходила біля Львова через густі ліси, обабіч від неї були яри та пагорби. В тому місці, де зараз стоїть костел Св. Антонія, давній гостинець повертав вгору і йшов сучасною вулицею Заньковецької, а далі йшов сучасною вулицею Лисенка. Територія, якою нині проходить нижня частина вулиці Личаківської, в ті часи була поросла густим лісом та чагарниками. Лише наприкінці ХV століття Глинянська дорога пройшла тією ж трасою, що і сучасна вулиця Личаківська.

За міськими укріпленнями, обабіч відрізку Глинянської дороги від сучасної пл. Митної до сучасної вул. Патріарха Димитрія Яреми (колишня Чехова) наприкінці XV століття виникло поселення Глинянщина. Іван Крип’якевич писав, що це поселення біля 1495 року заснував ксьондз Миколай, син Блазія. Вочевидь у пам’ять про поселення Глинянщина дві вулички обіч вулиці Личаківської носили назву Глинянська. Зокрема, до 1885 року Глинянською йменувалася сучасна вулиця Філатова, яку у 1885 році перейменували на честь Тадеуша Жулінського, відомого львівського лікаря, учасника польського повстання 1863 року. Жулінський відомий тим, що був ініціатором впровадження фізкультури в шкільну програму. На межі ХІХ і ХХ століть було прокладено сучасну вул. Дмитра Донцова і вона теж отримала назву Глинянська.

Костел Св. Лаврентія та корпуси Гарнізонного шпиталю (нині - Військово-медичний клінічний центр Західного регіону). Листівка початку ХХ ст.

На межі поселення Глинянщина, обіч Глинянської дороги трохи вище від сучасної вулиці Патріарха Димитрія Яреми на початку XVI століття була лісова галявина на якій ріс великий дуб. За переказами, у 1536 році в дуплі цього дуба було знайдено ікону Св. Лаврентія і уже через три роки, у 1539 році тут збудували невелику дерев’яну капличку на честь цього святого та із його образом. У 1659 році коронний хорунжий та яворівський староста Ян Собєський (майбутній уславлений польський король) заснував тут монастир отців Боніфратрів та шпиталь при ньому. У 1672 році монастир та шпиталь зруйнували турки, отож у 1687 році уже король Ян ІІІ Собєський організував відбудову монастиря та шпиталя під керівництвом французького архітектора Шарля Бенуа.

У 1785 році під час секуляризаційної реформи австрійського імператора Йосифа ІІ монастирський шпиталь отців Боніфратрів було перетворено на військовий. Цей військовий шпиталь діє і досі – зараз це Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. У 1890-1891 рр. на території військового шпиталю на узвищенні було збудовано інфекційне відділення. Багатоповерховій корпуси сучасного військового шпиталю збудовані у 1970-ті роки на місці давніших споруд.

Загальний шпиталь у Львові, розміщений у будівлі колишнього Колегіуму Піярів. Літографія К. Ауера, 1837 р.

Треба зазначити, що неподалік вулиці Личаківської розташовано іще кілька найстаріших діючих лікарень Львова. Зокрема, Львівська обласна клінічна лікарня (таку назву вона носить із 1959 року, до цього у 1940 – 1959 рр. це була клініка Львівського державного медичного інституту) відкрита як Загальний шпиталь у 1785 році в будівлі колишньої колегії отців Піярів, яку було споруджено в середині XVIII століття. Сучасна вулиця Юрія Руфа (раніше – Некрасова), вздовж якої розміщено більшість корпусів ЛОКЛ, довший час називалася вулицею Піярів. Оскільки в Загальному шпиталі при вулиці Піярів було, у тому числі, і психіатричне відділення, то в середині ХІХ століття у львів’ян слово «піярі» асоціювалося саме із божевільними. У 1875 році психіатричне відділення Загального шпиталю було виокремлене в окремий лікувальний заклад і перенесено на Кульпарків.

Головний корпус Загального шпиталю (нині - Львівської обласної клінічної лікарні). Світлина 1939 р.

Обіч вулиць Личаківської та Чернігівської у гарному будиночку, схожому на палац зараз знаходиться ЛОР-відділення Львівської обласної клінічної лікарні. Цей будинок у кінці 1870-х рр. було збудовано за проєктом відомого архітектора Юзефа Каетана Яновського для дитячої лікарні Св. Софії, яку було засновано у 1845 році при монастирі Св. Терези на сучасній вул. Степана Бандери, 30/32. Лікарня Св. Софії була однією із перших спеціалізованих дитячих лікарень у Східній Європі, наприкінці 1900-х рр. вона стала частиною Загального шпиталю. До речі, дитяче (педіатричне) відділення ЛОКЛ діяло до середини 1990-х рр. і містилося у будинку на розі вул. Чернігівської та Юрія Руфа, який у 1907 р. було збудовано за проєктом Міхаїла Уляма для тієї ж лікарні Св. Софії.

Вигляд із вул. Личаківської на ЛОР-відділення ЛОКЛ. Світлина 1920-х рр. 

Львівська обласна клінічна лікарня та Військово-медичний клінічний центр Західного регіону – це найдавніші діючі лікувальні установи не тільки міста Львова, але і усієї Галичини. Але ними не вичерпується перелік лікувальних закладів, розташованих в околі вулиці Личаківської.

Вище від костелу Св. Антонія, за адресою вул. Лисенка, 45, у приміщенні колишнього монастиря, знаходиться відділення № 7 Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні та Львівський обласний центр із профілактики та боротьби із СНІДом. У будинках поряд – вул. Лисенка 47 і 49 із кінця ХІХ століття містився шпиталь Св. Йосифа для невиліковно хворих.

Відділення № 7 Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні на вул. Лисенка. Сучасне фото.

На розі вул. Личаківської і Рєпіна розташований іще один військовий шпиталь – Львівський військово-медичний клінічний центр Держприкордонслужби. Цей лікувальний заклад розташований в т.ч. і у сецесійній кам’яниці колишнього санаторію Казимира Солецького, яка була споруджена фірмою Івана Левинського за проєктом Олександра Лушпинського у 1908 році. Військовий шпиталь в цій будівлі вперше розмістився під час ІІ світової війни.

Санаторій Казимира Солецького на розі вул. Личаківської та Рєпіна

У будинку по вул. Личаківській, 119, що був споруджений на початку 1990-х років, із 2017 року розміщена амбулаторія сімейної медицини, яка належить до 1-ої міської поліклініки на вул. Руській. Амбулаторія розмістилася у приміщеннях де початково знаходилося поштове відділення № 14.

У двоповерховому будинку по вулиці Личаківській, 233 за радянських часів містилося поліклінічне відділення 6-ої міської клінічної лікарні, яке наприкінці 1980-х рр. перенесли в новозбудовану будівлю на вул. Медової Печери, 1. Після цього в будинку по вул. Личаківській, 233 знаходилося фтизіатричне відділення № 1 Львівського комунального медичного об’єднання «Фтизіопульмонологія».

Будинок колишнього поліклінічного відділення 6-тої міської клінічної лікарні. Сучасне фото.

Неподалік вулиці Личаківської за адресою вул. Острозького, 1 знаходиться Львівський клінічний центр ендокринології (Львівський обласний державний клінічний лікувально-діагностичний ендокринологічний центр), а нижче церкви Св. Петра і Павла, на вул. Мечникова, 8 – Львівський міський пологовий будинок № 1, який належить до Третього львівського територіального медичного об’єднання, а далі, навпроти Личаківського цвинтаря знаходяться корпуси Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні.

Наприкінці XVI століття частину давньої Глинянської дороги поблизу Львова почали називати Личаківською дорогою, адже вона проходила крізь поселення Личаків, яке простягалося від сучасного Винниківського ринку до сучасної вул. Героїв Маріуполя (раніше вона носила назву Війтівська). Борис Мельник вважав, що поселення Личаків виникло наприкінці XV століття. Походження цієї назви досі остаточно не з’ясовано. За однією із версій назва поселення походить від назви маєтку Лютценгоф, який належав родині Лютців. За іншою версією назва поселення Личаків походить від личаків, тобто взуття, плетеного із кори дерев, яке було поширене свого часу в північній і східній Європі, яке виготовляли мешканці поселення. Розрізняли Нижній і Верхній (Горішній) Личаків.

В'їзд до Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні. Сучасне фото.

В кінці XVII століття вулиця Личаківська була дуже мало забудована, тут усе ще були хащі. Для прикладу, в 1674 році до намету короля Яна ІІІ Собеського, який знаходився неподалік сучасної церкви Св. Петра і Павла, забіг вовк і загриз вартового.  У 1670 – 1690-х рр. навколо середмістя Львова було споруджено лінію бастіонних фортифікацій, яка перетинала сучасну вулицю Личаківську приблизно по лінії сучасних вулиць Філатова та Тараса Бобанича (раніше Короленка).

Наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття дво- та триповерхові будинки були тільки на початку вулиці. Промислових підприємств на Личакові в той час не було, що сприяло збереженню патріархальних традицій. Навіть після приєднання Личакова до Львова (а це відбулося до 1840 р.) мешканці колишнього передміського поселення не вважали себе львів'янами.

У XVIII – ХІХ століттях личаків’яни займалися переробкою зерна на борошно (муку) та крупу. Звідси і назви вулиць – Мучна та Круп’ярська. Крім того жінки із Личакова восени йшли до міста квасити капусту, наймаючись до окремих господинь. Цей продукт виготовляли за власним рецептом, який тримали в таємниці, відповідно квашена капуста зберігала свої якості аж до весни. Крім того на Личакові мешкала значна кількість візників. Взимку вони працювали на санях, а влітку – на возах. Пізніше личаків’яни освоїли фіакри, отож перший трамвай на Личакові був зустрінутий дуже і дуже недружньо… Хоча більшість личаків’ян заробляли на життя чесною працею, тут мешкало і чимало всіляких злочинних елементів.

Верхня частина вулиці Личаківської в кінці ХІХ століття. Стара листівка.

Окрасою вулиці Личаківської є костел Св. Антонія. Перший дерев’яний храм на честь цього святого з’явився тут іще на початку XVII століття, але згорів у 1648 році під час облоги Львова військом під проводом Богдана Хмельницького. Перший мурований костел почали будувати у 1669 році, але його знищили турки у 1672 р.; теперішній храм почали будувати у 1718 р. Поруч із костелом Св. Антонія була однойменна площа, яку займав Личаківський ринок, який за радянських часів перейменували у Винниківський. У 1920-х рр. планували збудувати тут критий ринок за проєктом Станіслава Пйонтковського. Торгівельна споруда мала мати скляний дах. Сучасний ринок впорядковано у 1970-ті рр.

Костел Св. Антонія на розі сучасних вул. Личаківської та М. Заньковецької. Сучасне фото.

У 1880-х рр. при вулиці Личаківській почалося будівництво кавалерійських казарм кавалерії. Тут розташовувався Цісарсько-королівський Галицький полк уланів генерала кавалерії Рудольфа фон Брудермана. Казарми і стайні займали сучасні будинки №№ 74 – 80 і 103 – 105. Зараз частина цих казарм належить українським прикордонникам.

Перша каплиця на місці сучасної церкви Св. Петра і Павла, яка належить до Православної церкви України, з’явилася іще у 1668 році. У 1750 році біля неї поселилися отці Пауліни і збудували барокковий костел Св. Петра і Павла. У 1786 році орден Паулінів був скасований, а храм був переданий до греко-католицької церкви. Сучасний вигляд храм отримав у 1798 році. У 1946 році церква Св. Петра і Павла перейшла до російської православної церкви московського патріархату. 19 серпня 1989 року настоятель храму о. Володимир Ярема проголосив тут відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), у 1993 році він став патріархом УАПЦ, прийнявши ім’я Димитрій. Після смерті у 2000 році отець Ярема був похований біля східної стіни храму. У 2022 році на честь патріарха Димитрія було перейменовано вулицю Чехова (початково – Гофмана).Нижче церкви Св. Петра і Павла, обіч сучасної вулиці Мечникова, у 1786 році було закладено Личаківський цвинтар. Заснування цього некрополя було пов’язано із забороною австрійської влади на поховання людей на старих цвинтарях, які були розташовані в місті при церквах. У середині 1780-х рр. в місті Львові було організовано чотири нових кладовища на околицях міста (із них зберіглося лише Личаківське). На Личаківському кладовищі ховали мешканців Середмістя та IV дільниці міста Львова, тобто Бродівського (Личаківського) передмістя. Розширення Личаківського кладовища проводилося у 1790, 1804, 1808 і 1856 роках. Зараз цвинтар займає площу 40 гектарів, тут більше 300 тисяч поховань, у т.ч. 2000 гробівців. Із 1990 року Личаківський цвинтар є історико-культурним заповідником місцевого значення.

Вище від храму Св. Петра і Павла стоїть каплиця Личаківської Божої Матері. За переказами фігуру Богородиці при Глинянському тракті іще в XVII столітті встановив личаківський авантурник Лагодовський. В кінці ХVIII століття, під час спорудження «цісарського гостинця», фігуру Бородиці перенесли вбік від дороги. У 1850 році за кошти личаківського круп’яра В. Поради над фігурою було споруджено дашок на чотирьох стовпах. Згодом цей навіс перебудували в каплицю, яку радянська влада демонтувала 28 серпня 1958 року – на свято Успіння Пресвятої Богородиці. У другій половині 1990-х років каплицю було відбудовано із ініціативи керівника Львівської Залізниці Георгія Кирпи. Каплицю освячено 24 травня 1998 року.

Межею міста Львова у австрійські часи була т.зв. «рогачка», тобто внутрішня митниця. Вже на мапі Львова 1844 року Бродівська (Личаківська) рогачка показана нижче від перехрестя вулиці Личаківської із Пасічною дорогою (нині – вул. Пасічна). Перехрестя сучасних вулиць Личаківської та Пасічної було межею міста Львова аж до 1931 року, коли території низки приміських громад були приєднані до міста Львова відповідно до рішення уряду Другої Речі Посполитої. На початку ХХ століття штат Личаківської рогачки працював у будинку, що зараз має адресу вул. Личаківська, 148. Зараз тут розташовано дитячо-юнацьку спортивну школу.

Вигляд на Львів зі сторони Личаківської рогачки. Світлина початку ХХ ст.

Власне за Личаківською рогачкою траси давньої Глинянської дороги і сучасної вулиці Личаківської розходилися. Якщо рухатися із центру Львова, то давній гостинець повертав наліво, як сучасна вулиця Тракт Глинянський і проходив через села Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці та Миклашів. В той же час вулиця Личаківська йде прямо і за межею міста переходить в дорогу до міста Винники (траса М-09). За такою трасою магістральну шосейну дорогу проклали наприкінці XVIII століття, коли місто Львів і вся Галичина опинилися під владою Австрійської імперії. Із комунікаціями в Галичині другої половини XVIII століття була, яка то кажуть «біда чорна». Борис Мельник наводить такий факт: під час візиту до Львова австрійського цісаря Йосифа ІІ його карета, запряжена шістіркою коней, на площі Ринок загрузла в багні. Відповідно австріяки вирішили виправляти ситуацію із інфраструктурою та транспортом. В кінці XVIII століття в Галичині були вибудувані такі шосейні дороги: Краків – Ряшів – Радимно – Яворів – Львів – Броди; Львів – Золочів – Тернопіль – Чортків – Чернівці; Тешин – Ясло – Перемишль – Львів – Рогатин – Галич – Городенка – Снятин та Живець – Йорданів – Новий Сонч – Сянок – Самбір – Дрогобич – Стрий – Станіславів – Коломия. Ці шосейні дороги називали «цісарськими гостинцями». Цісарський гостинець Львів – Золочів – Тернопіль через містечко Винники під Львовом було збудовано у 1787 році. Цісарськими гостинцями курсував перший в Галичині громадський транспорт – «цісарські вози», як тоді називали поштові диліжанси.

Після того, як було споруджено цісарський гостинець Львів – Золочів – Тернопіль, давня Глинянська дорога, почала поступово занепадати. Призабулася навіть історична назва дороги, відповідно на мапах Львова та околиць до 1934 року сучасна вулиця Тракт Глинянський позначена як Дорога до Малих Кривчиць. Історичну назву вулиця отримала у 1934 році (в межах тодішньої міської території).

За межами території міста Львова (за рогачкою) сучасна вулиця Личаківська на мапах до 1931 року позначається як Дорога до Злочева (Золочева). Зараз межа міста Львова проходить за дріжджовим заводом компанії «Ензим» (початково – бровар Грунда). Між Рогачкою і сучасною межею міста вулиця Личаківська проходила територіями приміських громад Кривчиці і Лисиничі; обабіч вулиці приблизно між сучасними вул. Голинського та Буковою розміщувалося приміське поселення Ялівець (Машов), яке належало до ІІ дільниці міста Львова (Краківського передмістя); далі була територія міської громади Винник. Після приєднання територій низки приміських громад у 1931 році межа міста Львова проходила вулицею Буковою. Із непарної сторони вулиці Личаківської лежало село Гори, а далі хутір Лисиничі, на території якого розміщувалася Акційна спілка «Лисиницька фабрика пресованих дріжджів і спирту», в яку в 1921-1922 рр. було перетворено бровар Грунда. У 1945 – 1994 рр. тут працював Львівський дріжджовий завод.

Корпуси Львівського дріжджового заводу ПАТ "Ензим". Сучасне фото.

У 1900-х рр. було збудовано локальну залізницю Львів – Підгайці. Початково планувалося, що ця залізниця буде починатися від станцій Персенківка чи Сихів Львівсько-Чернівецько-Ясською залізниці, проте за наполяганням Львівського магістрату локальну залізницю на Підгайці проклали від станції Підзамче колишньої Галицької залізниці ім. Карла-Людвіка. Через значний перепад висот між Личаковом та Підзамче колію проклали серпантином, через що залізницю називали «морським змієм, що звивається». В районі бровару Грунда ця залізниця проходила на узвишші майже паралельно вулиці Личаківській. На локальній залізниці Львів – Підгайці, перша черга якої (до с. Куровичі) була введена в експлуатацію 15 грудня 1908 року, було влаштовано станцію Личаків із пасажирським двірцем (вокзалом), а також пристанки Лисиничі (в районі бровару) та Маєрівка (біля сучасного Винниківського озера). Улітку 1944 року, під час відступу із Галичини, німецькі війська практично знищили залізницю Львів – Підгайці, в т.ч. і за допомогою «потяга-плуга». За радянських часів було відновлено лише малу ділянку залізниці – до дріжджового заводу та піщаного кар’єру. На початку 1970-х рр. залізницю продовжили до Винниківського озера, яке на той час називалося Комсомольським, але приміські дизель-поїзди курсували недовго і колію «вкоротили» до дріжджового заводу.

Трамвай їде до вокзалу станції Личаків. Світлина 1920-х рр.

Трамвайну колію вулицею Личаківською проклали влітку-восени 1894 року. Із 30 жовтня 1894 року електричний трамвай почав курсувати до церкви Св. Петра і Павла. Трамвайна лінія була початково односторонньою – другу колію було прокладено в 1895 році, в експлуатацію її було прийнято 16 жовтня 1895 року. Трамвайний рух вгору вулицею Личаківською (до школи Зиморовича) та вниз вулицею Св. Петра (Мечникова) до Личаківського кладовища почався 12 грудня 1894 року. Ці лінії були початково одноколійними. На ділянці вище від церкви Св. Петра і Павла трамвайна лінія стала двоколійною на початку ХХ століття, сюди почали курсувати трамваї із причепами. У кінці 1913 – на початку 1914 р. було прокладено трамвайні колії по сучасним вулицям Долішній та Станція Личаків до Личаківського вокзалу. Сюди трамваї почали курсувати 21 лютого 1914 року.

У кінці 1913 – на початку 1914 р. трамвайна лінія була продовжена по сучасним вул. Долішній та Станція Личаків до Личаківського вокзалу. Курсування трамваїв по цій гілці почалося 21 лютого 1914 року.

Крім трамвая на початку ХХ століття вулицею Личаківською курсували також кінні омнібуси до Маєрівки, де розміщувався санаторій (кліматично-лікувальний заклад), який був збудований в кінці 1880-х – на початку 1890-х рр. львівським підприємцем Емілем Браєром. У другій половині 1920-х рр. по вулиці Личаківській та дорозі до Винник почали курсувати автобуси. У 1928-1929 рр. на маршруті Львів – Винники в будні днів виконувалося 6 оборотних рейсів, а у вихідні та свята – 10 оборотних рейсів. Пізніше кількість рейсів була збільшена.

Санаторій "Маріївка". Світлина початку ХХ століття.

Розповідаючи про вулицю Личаківську необхідно згадати і про церкву Покрову Пресвятої Богородиці, яка нині має адресу вул. Личаківська, 175. У 1920 році під час наступу більшовицьких військ на Львів католицький архієпископ Болеслав Твардовський дав обітницю, що збудує за власні кошти новий костел, якщо більшовики не дійдуть до Львова. Польським військовикам вдалося зупинити наступ червоної армії, проте Болеслав Твардовський не поспішав виконати свою обіцянку. Лише на початку 1930-х рр. на околиці Львова почалося будівництво костелу Матері Божої Острабрамської за проєктом архітектора Тадеуша Обомінського. Обомінський спроєктував храм у формі старохристиянської базиліки І тисячоліття нової ери великих розмірів – у храмі одночасно може перебувати до 2200 парафіян. Керував будівництвом храму інженер Вавжинець (Лаврентій) Дайчак, оскільки на той час Тадеуш Обомінський помер. Храм було посвячено 7 жовтня 1934 року. У 1936 році для 60-метрової дзвіниці костелу Матері Божої Острабрамської було відлито два великі дзвони масою 1900 і 3100 кілограмів, які не зберіглися. 26 листопада 1944 року в криптах костелу Матері Божої Острабрамської було поховано архієпископа Болеслава Твардовського. Як католицький храм костел діяв до 4 червня 1946 року ксьондз Юзеф Ненцек відправив у цьому храмі останню Службу Божу. Радянська влада перетворила храм на склад. Із 18 червня 1991 року храм відійшов до Української греко-католицької церкви і отримав статус парафіяльного.

Костел Матерії Божої Острабрамської. Світлина початку 1930-х рр.

Треба зазначити, що у 1930-ті рр. в районі т.зв. «Професорської колонії» одну із вулиць було названо на честь архітектора Тадеуша Обомінського (1874 – 1932) – це була вулиця, яка відгалужувалася під сучасної вулиці Ніщинського. У радянські часи її було перейменовано на честь російського винахідника радіо Попова. Нині ця вулиця не існує – її поглинула територія ВО «Мікроприлад», яке було чи не найбільшим підприємством Личакова в радянські часи. Сучасні вулиці Долішня та Станція Личаків у 1930-х рр. називалися вулицею Острабрамською.

Через кілька років після завершення будівництва костелу Матері Божої Остабрамської, у 1936 році вулиця Личаківська на ділянці від вул. Мучної до вул. Пасічної зазнала грунтовної реконструкції із зміною повзджовжнього профілю дорожнього полотна. Преса повідомляла про те, що під час цієї реконструкції було використано 110 вагонів піску, 140 вагонів гравію та 40 вагонів цементу. Трамвайну лінію по вул. Личаківській було продовжено на 460 метрів – до перехрестя із вул. Пасічною. Кінцеву було влаштовано у вигляді розворотного трикутника. Трамвайні колії до Личаківського вокзалу було розібрано. До вул. Пасічної трамвай почав курсувати із 22 листопада 1936 року.

Костел Матері Божої Острабрамської після пошкоджень під час Другої Світової Війни. Фото 1941 р.

У радянські часи вул. Личаківська носила назву «вулиця Леніна» на честь засновника радянської держави. Історичну назву вулиці повернули на початку 1990-х років в рамках першої хвилі декомунізації.

У кінці 1950-х років були плани розібрати трамвайні колії по вул. Леніна (Личаківській) від пл. Радянської (Митної) до вул. Мечникова. Трамвайні колії на виділеному полотні планували залишити – трамвайні вагони мали потрапляти сюди через вул. Зелену, Дніпровську, Маяковського (Костя Левицького) та Мечникова. Натомість по всій вул. Личаківській мала пройти тролейбусна лінія до Винниківського озера, а у перспективі – до міста Винники. Але до реалізації цього проєкту так і не приступили. До Винниківського озера і міста Винники із 1950-х рр. курсували автобуси маршруту № 6 із кінцевою на вул. Валовій. У 1970-х рр. цей маршрут було вкорочено до вул. Мечникова і він отримав № 46. Наступне «вкорочення» маршруту відбулося у 1980-х рр., коли він курсував тільки 28-го авторемонтного заводу.

Згадані раніше село Гори та хутір Лисиничі долучили до території міста Львова в другій половині 1950-х років, а із 1959 року Львівській міськраді було підпорядковано Винниківську міськраду.

Що ж до вулиці Тракт Глинянський, то із 1931 року в межах міста Львова опинилася ділянка цієї вулиці до залізничного переїзду, далі межа міста йшла вулицею Тракт Глинянський – непарна сторона вулиці належала до міста (приблизно до сучасної вул. Над Джерелом), а парна – до території гміни Кривчиці, яку було створено 1 серпня 1934 року. До цієї гміни увійшли громади Великих і Малих Кривчиць, Лисинич та Підбірців. У 1942 році німецька окупаційна адміністрація включила гміну Кривчиці до складу м. Львова, проте радянська влада скасувала таке рішення, відповідно Великі і Малі Кривчиці були селами аж до 1962 року.

Вулиця Тракт Глинянський. Сучасне фото.

Обіч вулиці Тракт Глинянський є вулиці Козацька, Кошова й Табірна. До початку 1990-х років була іще й вулиця Бівакова (від слова бівак, бівуак – стоянка військ для нічлігу чи відпочинку під відкритим небом), яка нині названа на честь М. Голинського – українського оперного співака. На карті Львова 1910 року ця місцевість називається «На Горах». Вулиці Козацька, Кошова, Табірна та Бівакова отримали ці назви у 1933 році. Своїм назвам ці вулиці завдячують козацьким таборам козаків Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка, які у 1648, 1655 і 1672 рр. брали Львів в облогу. Козацькі табори, за однією із версій, розташовувався приблизно між сучасними вулицями Тракт Глинянський, Козацька та Табірна. Є й інша версія, яка каже, що козацькі табори знаходилися на кривчицьких полях в районі сучасної вулиці Богданівської – на мапі Львова ця місцевість (навпроти Іванової гори) названа Табори. До речі вулиця Богданівська теж має відношення до козаків – вона була названа на честь Богдана Хмельницького, у складі села Великі Кривчиці до 1962 року вона називалася вулицею Богдана Хмельницького, а коли село приєднали до міста Львова вона отримала сучасну назву.

Якщо вулиця Личаківська аж до межі міста (до вул. Букової) має бруковане покриття (брукування битим каменем мала і дорога до Винник – це з’ясувалося під час недавньої реконструкції), то Тракту Глинянського цивілізація у 1930-1950-ті рр. не торкнулася. Це, фактично, була ґрунтова дорога, обіч якої розташовувалися нечисленні будинки. У 1960-х роках вулиця отримала асфальтове покриття (спочатку на ділянці до вул. Богданівської). У 1966 році на межі міста Львова і Лисиницької сільської ради було створено Львівську овочеву фабрику (пізніше – Агрофірма «Провесінь»), відповідну вулицю заасфальтували до межі міста, а потім – і до села Лисиничі. Після будівництва Львівської овочевої фабрики поруч почали зводити багатоквартирні будинки. Обіч вулиці Тракт Глинянський, із непарної сторони, є кілька двоповерхових цегляних будинків барачного типу (зокрема №№ 147, 149, 155), які збудовані у 1960-ті рр. та довгий п’ятиповерховий будинок № 163, в якому за радянських часів містився медпункт (амбулаторія) та продовольчий і магазини. Далі – типові дев’ятиповерхівки 1970 – 1990-х рр. побудови. Кілька багатоповерхівок за радянських часів тут так і не добудували.

Недобудовані багатоповерхівки в районі вул. Тракт Глинянський. Світлина 2019 р.

Вулиця Тракт Глинянський в межах міста Львова має довжину порядку 2,7 кілометри, проте обіч цієї вулиці немає жодного храму чи каплиці. Проте є старий Кривчицький цвинтар (між будинками №№ 137 і 141 по вул. Тракт Глинянський), нові поховання на якому заборонені. Два храми – Св. Апостола Андрія та Св. Апостола і Євангеліста Луки (обидві належать до Православної церкви України) знаходяться серед новобудов на околиці міста.

Треба зазначити, що в межах с. Лисиничі, яке до 2020 р. належало до Пустомитівського району Львівської області вулиця Тракт Глинянський має власну нумерацію. Причому будинки на ділянці до вул. Т. Шевченка в Лисиничах були тільки із непарної сторони вулиці, адже з іншої сторони була територія агрофірми «Провесінь». За перехрестя із лисиницькою вул. Пасічною обіч Глинянського тракту знаходиться Лисиницький цвинтар. Обіч Глинянського тракту також знаходиться і цвинтар в селі Підбірці, яке до 2020 р. належало до Лисиницької сільради Пустомитівського району. В межах села Миклашів Глинянський тракт переходить у вулицю Тараса Шевченка.

Першим громадським транспортом, який почав курсувати вулицею Тракт Глинянський стали автобуси маршруту № 19, які наприкінці 1960-х років курсували кільцевою трасою вул. Валова – пл. Центральна (Св. Теодора) – вул. Б. Хмельницького – вул. Силікатна (Пластова) – вул. Богданівська – Тракт Глинянський – вул. Леніна (Личаківська) – вул. Валова. У першій половині 1970-х років до с. Лисиничі від вул. Мечникова почали курсувати автобуси приміського маршруту № 72, а до Підбірець курсували автобуси маршруту № 110. Пізніше, в другій половині 1980-х рр. після відкриття у Винниках на вул. Івасюка госпіталю ветеранів, замість автобусного маршруту № 72 до с. Лисиничі було запущено автобусний маршрут № 137 Львів (вул. Личаківська) – Винники (Тютюнова фабрика) через Лисиничі, а до с. Підбірці почав курсувати автобусний маршрут № 138. В першій половині 1990-х рр. до с. Лисиничі курсували автобуси маршруту № 114 вул. Личаківська – с. Лисиничі, а до госпіталю ветеранів по вул. Личаківській почав курсувати автобусний маршрут № 119 вул. П. Куліша – вул. Б.Хмельницького – вул. Новознесенська – вул. Богданівська – Винники (госпіталь). До Кривчиць в першій половині 1990-х рр. по вул. Тракт Глинянський курсували автобуси маршрутів №№ 10 і 11¸вони рухалися великим кільцем по вул. Тракт Глинянський, Богданівська, Дорога Кривчицька та Ніщинського. У 1998 році по Тракту Глинянському почали курсувати мікроавтобуси-маршрутне таксі. На початку це були мікроавтобуси «Peugeot J9 Karsan» маршрутів № 64 вул. Щурата – агрофірма «Провесінь» (синього кольору, фірма «Ференс і К») та № 138 вул. Валова – с. Підбірці (білі, Львівське АТП-14631). Трохи пізніше почали курсувати мікроавтобуси «Iveco» маршруту № 88 (потім – 288) вул. Городоцька – агрофірма «Провесінь» (маршрут було продовжено до с. Лисиничі). Також вул. Тракт Глинянський раніше курсували автобуси маршрутів № 17 Рясне-2 – с. Лисиничі; № 17а Рясне-2 – с. Підбірці; № 52Е вул. Суботівська – агрофірма «Провесінь» (через Сихів); № 55а вул. Городоцька – агрофірма «Провесінь»; № 117 Рясне-2 – Винники (через Сихів та с. Лисиничі). Після транспортної реформи, із 1 січня 2012 року вулицею Тракт Глинянський почали курсувати автобуси міських маршрутів № 19 вул. Миколайчука – вул. Антонича; № 23 вул. Суботівська – вул. Тракт Глинянський та № 29 пл. Митна – с. Лисиничі, який поступово трансформувався у маршрут Головний вокзал – Винники, а також приміський автобусний маршрут № 217а Рясне-2 – с. Підбірці. Із 2 квітня 2019 року вулицею Тракт Глинянський почали курсувати автобуси маршруту № 18 вул. Суботівська – Тракт Глинянський, кінцева – біля колишньої агрофірми «Провесінь». У зв’язку із включенням с. Підбірці до складу Львівської міської територіальної громади із 1 січня 2021 року вулицею Тракт Глинянський почали курсувати автобуси міського маршруту № 61 с. Підрясне – с. Підбірці, приміський автобусний маршрут № 217а припинив своє існування.

Цікаво, що за останньою редакцією Генерального плану міста Львова (до 2025 р.) вулицею Тракт Глинянський планувалося прокласти трамвайну лінію. І це при тому, що вулиця має малу ширину і має дуже складний рельєф (різниця рівнів між вул. Голинського та вул. Лодія складає 49 метрів на довжині 1,2 км.). Будівництво такої трамвайної лінії потребувало величезних капіталовкладень, в тому числі і на викуп приватних будинків вздовж вулиці. Тому очевидно, що ця містобудівна ідея ніколи не буде втілена в життя.

На ділянці від вул. Личаківської до вул. Голинського Тракт Глинянський істотно розширили на початку 1990-х рр.; у 1995 році проводилися роботи по реконструкції ділянки вулиці від вул. Голинського до вул. Богданівської. Іще одна реконструкція ділянки Тракту від вул. Личаківської до вул. Богданівської була проведена влітку 2008 року. Підрядниками виступали турецька компанія «Онур» та чеська компанія «Балтом-Україна». Вартість реконструкції склала 2,4 млн. гривень (біля 480 тис. доларів США). У 2017 році вулицею Тракт Глинянський було прокладено каналізаційний колектор, таким чином мешканці вулиці змогли долучити до практично усіх благ цивілізації.

 

Перелік основних джерел інформації

1. Байцар А.Л. Винники туристичні. – Винники: Друксервіс, 2016. – 312 с.;

2. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 420 с.;

3. Крип’якевич І.П. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – 167 с.;

4. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 272 с.;

5. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.