Від першої вдалої трансплантації нирки в Україні вже минуло півстоліття

 

Український хірург Юрій Вороний (1895 – 1961) у 1933 році зробив першу спробу трансплантації нирки. Він провів операцію із пересадки нирки від померлого донора до хворої на ниркову недостатність у м. Херсоні. На жаль, жінка реципієнт померла на другу добу після операції

Юрій Вороний розглядав трансплантацію нирки як тимчасовий захід для порятунку пацієнта із гострою хронічною недостатністю. Жінка, яка стала реципієнтом під час першої операції із трансплантації нирки, отруїлася хлоридом ртуті під час сімейної сварки. Донорську нирку вилучили від 60-річного чоловіка, який помер від черепно-мозкової травми. Під час операції донорську нирку під’єднали до судин стегна. Через кілька годин після операції донорська нирка запрацювала і виділила невеликий об’єм сечі. Проте через реакцію відторгнення донорської нирки через два дні пацієнтка померла. На той час іще було дуже мало відомо про гістосумісність – сумісність тканин донора та реципієнта. Перша в світі трансплантація нирки була проведена 3 квітня 1933 року. Про її результати Ю. Вороний повідомив медичну спільноту в 1934 році, за кордоном про неї дізналися в 1936 році.

Юрій Вороний (1895 - 1961) - український хірург, який провів першу в світі трансплантацію нирки

У наступні роки Юрій Вороний виконав іще п’ять операцій із пересадки нирки. Під час лікарського симпозіуму в 1950 році Вороний розповів про два випадки, коли донорська нирка працювала дві доби та сім діб. Цього було достатньо, щоб донорська нирка вивела із організму токсини і пацієнти одужали від гострої ниркової недостатності та були виписані із лікарні.

Першу вдалу операцію із трансплантації нирки було проведено у 1954 році в м. Бостоні (США) лікарями Дж. Мюрреєм та Дж. Мерілом. Донор та реципієнт Рональд і Річард Херріки були однояйцевими братами. Прооперований пацієнт прожив понад 20 років, пересадка нирки від брата-близнюка була для нього єдиним шансом на виживання. На час першої вдалої трансплантації нирки реакція відторгнення трансплантатну все ще була нездоланною для лікарів проблемою, відповідно лікарі наважилися виконати першу трансплантацію пацієнту, організм якого був генетично ідентичним, а значить сумісним із організмом донора. Через 8 років, у 1962 році лікар Джозеф Мюррей вперше в світі виконав першу трансплантацію нирки від померлого донора. Реципієнтом стала молода жінка. Це стало можливим завдяки розробці ефективних лікарських засобів, які попереджують реакцію відторгнення трансплантанту. За свої досягнення Дж. Мюррей у 1990 році отримав Нобелівську премію з медицини. 

Відомо також про трансплантацію нирки від нерідного посмертного донора, проведену 17 червня 1950 року в клініці "Little Company of Mary Hospital". Операцію провів хірург Річард Лоулер (Dr. Richard Lawler). Реципієнтом стала 49-річна Рут Такер, яка нездужала на полікістоз. Одна із її нирок не працювала зовсім, а функція іншої складала 10%. Донорська нирка була отримана від пацієнта, який помер від цирозу печінки напередодні. Операція була швидкою - об 11:30 нирка була видалена з тіла донора, а через 45 хвилин трансплантація була завершена. Близько 40 лікарів спостерігали за операцією, деякі стояли на столах ззаду, маючи можливість спостерігати за історичною подією з кращих місць, один з них зайнявся фільмуванням процедури після того, як фотограф, який був найнятий, щоб зняти відеоролик операції, зомлів.

Історична вагомість операції обумовлена ще тим, що була виконана до початку застосування імунодепресантів в стандартах лікування пацієнтів після трансплантації, а також до розробки тканинного друку, який забезпечує кращу відповідність між донором і реципієнтом. Такер чекала донора п'ять тижнів в лікарні, але вибір був заснований більше на пошуку когось однієї статі, наближеного її віку та розмір. Внаслідок реакції відторгнення, донорська нирка протягом року виділяла все менше сечі та зменшилася в розмірі. Проте, пересаджена нирка працювала досить добре, щоб її власна нирка змогла відновити деякі зі своїх функцій. Рут Такер померла у 1955 році, за словами лікарів причини смерті не були пов'язані із транплантацією. Цікаво, що хірург Річард Лоуер провів лише одну операцію із трансплантації нирки, хоча про проведення таких операцій його прохали як колеги, так і пацієнти.

Першу успішну трансплантацію нирки в СРСР було проведено у квітні 1965 року професор Борис Васильович Петровський у Москві. Це була родинна трансплантація – реципієнтом став син, який страждав на хронічну ниркову недостатність а донором – його матір.

Через 7 років, 16 травня 1972 року було проведено першу успішну трансплантацію нирки в Українській РСР. Операцію виконав професор Віктор Степанович Карпенко (1923 – 2003) в Київському науково-дослідному інституті урології та нефрології, де у 1969 – 1996 рр. очолював клініку пластичної і відновлюваної урології. Ця операція була виконана від живого родинного донора. Реципієнтом став 26-річний пацієнт із хронічною нирковою недостатністю, донором був його рідний брат. У 1973 році професор Віктор Карпенко успішно виконує першу в Україні успішну операцію із трансплантації нирки від померлого донора. Загалом професор Віктор Карпенко провів 75 операцій із трансплантації нирки.

Віктор Степанович Карпенко - хірург, що провів першу в Україні вдалу трансплантацію нирки

Справжній розвиток трансплантології в світі розпочався у 1980-х рр. після того, як було винайдено ефективний імунодепресант циклоспорин, який допомагав призупинити реакцію відторгнення. У 1986 році в США проводилося вже 9000 операцій із трансплантації органів.

У Львові відділення трансплантації нирки та хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні було створено в 1985 році на базі відділення хронічного гемодіалізу, яке працювало із 1982 року. Це був перший центр трансплантації нирки в Західному регіоні України. Ініціатором його створення став професор, член-кореспондент Академії медичних наук СРСР Михайлов Васильович Даниленко. Керівником відділення трансплантації нирки та хронічного гемодіалізу Львівської обласної клінічної лікарні став кандидат медичних наук Петро Степанович Кондрат, яке очолював його до 2004 року. Наукове керівництво центром у 1985 – 1995 рр. виконував професор, доктор медичних наук Цезар Кайтанович Борджієвський. Власне Цезар Кайтанович 26 травня 1986 року провів першу у Львові вдалу операцію із трансплантації нирки від померлого донора. Загалом Борджієвський провів у Львові 120 операцій із трансплантації нирки. У 1995 – 1997 рр. науковим керівником центру трансплантації нирки в Західному регіоні України був професор Михайло Михайлович Лоба (1937 – 1997). Роботу центру трансплантації нирки при Львівській ОКЛ було відновлено у 2008 році, його науковим керівником став судинний хірург, професор Ігор Іванович Лоба. У 2008 – 2015 рр. у Львівському центрі трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів, який створено на базі відділень судинної хірургії та хронічного гемодіалізу було проведено 64 оперативні втручання трансплантації нирки (від родинних донорів) та 8 аутотрансплантацій нирки. Це була дуже мала частка від потреби в подібних операціях.

Проф. Цезар Кайтанович Борджієвський, який виконав першу у Львові операцію із трансплантації нирки

В середині 1980-х років центр трансплантації було створено не лише у Львові, але й в Донецьку. Він почав працювати в 1986 році у Донецькій обласній клінічній лікарні під керівництвом Петра Степановича Серняка.

Запорізький центр трансплантації органів був створений вже у часи незалежної України – у 1992 році на базі Запорізької обласної клінічної лікарні. У 1994 році саме в Запоріжжі було виконано першу в Україні вдалу трансплантацію печінки. У 1998 році тут провели операцію із одночасної трансплантації підшлункової залози та нирки від трупного донора. У 2003 році в Запоріжжі провели першу пересадку серця.

Центр трансплантації нирки та хронічного гемодіалізу на базі Одеської обласної клінічної лікарні було створено у 1997 році, його керівником став кандидат медичних наук Віктор Анатолійович Сагатович.

Національний інститут хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова було сформовано у 2000 році на базі Науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії. Керівником нового закладу став професор Валерій Феодосійович Саєнко. У національному інституті хірургії та трансплантологіх ім. О.О. Шалімова було створено відділення трансплантації серця і кардіохірургії; відділення хірургії печінки та трансплантації нирки. Трансплантаційні клініки очолили професори Рубен Овакумович Зограб’ян, Олег Геннадійович Котенко, Борис Михайлович Тодуров. У інституті ім. Шалімова вперше в Україні проведено операції із трансплантації серця (2001), трансплантація печінки від живого родинного донора (2001), трансплантація кисті (2004), одночасна трансплантація підшлункової залози та нирки (2005), трансплантація легень від живих родинних донорів (2016).

Центр трансплантації нирки на базі Харківського обласного клінічного центру урології та нефрології ім. В.І. Шаповала було засновано у 2007 році. Науковим керівником центру став професор Володимир Миколайович Лісовий, а завідувачем відділення був кандидат медичних наук Микола Миколайович Поляков. У 2008 році створено Центр трансплантації при Дніпропетровській обласній клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова під керівництвом професора Олександра Борисовича Кутового.

Тут треба сказати таку річ – за радянським законодавством тіло померлого пацієнта вважалося власністю медицини. Таким чином були дуже широкі можливості для трансплантації органів, в тому числі і експериментальної. Проте в другій половині 1990-х рр. в українській пресі було піднято «хайпову» тему про ніби-то «чорних трансплантологів», викрадення органів, тощо. Преса публікувала відверті нісенітниці. Комуно-соціалістична більшість у Верховній Раді України ІІІ скликання фактично заблокувала в Україні неродинну трансплантацію, в тому числі від трупного донора. Все це було зроблено, в т.ч. і прикриваючись «християнською мораллю».

Оскільки на той час потужність відділень хронічного гемодіалізу в Україні була дуже мала, а їх обладнання – дуже примітивним, зношеним та застарілим, то парламентарії своїм рішенням фактично прирекли на важку помалу смерть велику чисельність пацієнтів із прогресуючою нирковою недостатністю.

Наведу тут такі цифри: станом на 1 січня 2013 року в Україні методом хронічного (програмного) амбулаторного гемодіалізу (очищення організму на апараті «штучна нирка») лікувалося 4952 пацієнти, методом хронічного амбулаторного перитоніального діалізу іще 877 пацієнтів. Із трансплантованою ниркою в Україні на початок 2013 року жило лише 870 пацієнтів. Станом на 1 січня 2014 року 1,2 мільйони мешканців України потребували якісної нефрологічної допомоги, а 5000 пацієнтів щорічно потребують гемодіалізу, перитоніального діалізу та трансплантації нирки. Проблема ускладнювалася через те, що біля 30% хворих працездатного віку потрапляли до спеціалізованих відділеннях вже в останній (термінальній) стадії хронічної ниркової недостатності. Продовжити їх життя можливо лише методами перитоніального діалізу, гемодіалізу та трансплантації нирки. Таким чином в середині 2010-х рр. існувала черга на процедури гемодіалізу і значна кількість пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю банально не доживала до початку процедур гемодіалізу, але місце з’являлося в основному після смерті іншого пацієнта. У середині 2010-х років у всій Україні проводилося лише біля 140 пересадок органів, переважно це трансплантація нирки та частини печінки від живого родинного донора. В 2018 році в Україні налічувалося лише п’ять центрів трансплантації органів: у Києві (інститут ім. О.О. Шалімова); у Львові (на базі Львівської обласної клінічної лікарні); у Запоріжжі, Дніпрі та Одесі.

Із цього можна зробити висновок: представники антиукраїнських за своєю суттю сил, які складали більшість у ІІ і ІІІ скликаннях Верховної Ради України блокуванням неродинної трансплантації від померлого донора фактично прирекли на смерть тисячі українців, життя яких можна було врятувати завдяки трансплантації органів від померлих донорів. Призупинивши розвиток науки трансплантології в Україні, антиукраїнські сили спрямували бюджетні кошти на виконання трансплантації органів у фактично ворожі країни – Росію та Білорусь. Причому кошти були не малі, адже, вартість трансплантації нирки в Білорусі в 2021 році становила біля 60 тисяч євро! В цьому проявилася антиукраїнська суть комуністів та соціалістів. В Україні неродинна трансплантація від померлого донора була фактично заблокована на роки, а у всіх розвинутих країнах світу, в т.ч. у Ізраїлі, операції із трансплантації органів від неродинного донора стали фактично буденністю.

Ситуація змінилася на краще завдяки реформам, проведеним в.о. Міністра охорони здоров’я України Уляною Супрун, але на жаль в Україні і досі повністю не розблоковано можливості доступу потребуючих пацієнтів до неродинної посмертної трансплантації. Тому про кожну таку операцію в українських містах досі пишуть в пресі як про щось незвичайне.

Паралельно у 2015 – 2021 рр. завдяки медичній реформі в Україні значно розширилася мережа діалізних центрів: якщо у 2014 р. у Львівській області працювало лише 4 діалізні центри, то у 2022 році вже 20 центрів, в тому числі у м. Львові – 6 діалізних центрів (на базі Львівської обласної клінічної лікарні, Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова, 5-ої міської клінічної лікарні м. Львова, Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, Лікарні ім. Шептицького та приватний «Нефроцентр-Львів»). По два діалізні центри працюють в Дрогобичі та Стрию Львівської області.

В останні роки (після 2018 р.) в Україні значно розширилася мережа лікарень, де проводяться операції із трансплантації органів, в т.ч. і нирок. Відновилася практика трансплантації нирок від неродинного померлого донора. В кінці 2019 року вперше в Україні в Ковельській центральній районній лікарні було проведено операцію із трансплантації нирки. Реципієнтом стала 34-річна жінка, яка 6 років лікувалася гемодіалізом. Донором став її чоловік. Пізніше в цій же лікарні провели операцію із трансплантації серця.

У Львові трансплантації нирки від живого і померлого донора почали проводити не тільки у Львівській обласній клінічній лікарні, але і у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова (нині – Лікарня ім. Св. Пантелеймона Першого медичного об’єднання) на вул. Миколайчука, 9. Першу операцію із трансплантації нирки від родинного донора тут було проведено 2 березня 2020 року. Рецепієнтом став 36-річний чоловік із Кривого Рогу, який протягом 8 років лікувався перитоніальним та гемодіалізом. Донором стала його матір. Пізніше в цій лікарні було проведено трансплантацію нирки від посмертного неродинного донора.

У квітні 2021 року першу операцію із трансплантації нирки було проведено в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі у Львові. Першу неродинну трансплантацію нирки тут було проведено в травні 2022 року.

За даними Українськогоцентру трансплант-кординації, станом на початок 2022 року операції із трансплантації нирки в Україні проводилися в 23 клініках в 15 регіонах України.

І. В Києві та на Києвщині трансплантації нирки проводили у 6 клініках:

1. Національний інститут хірургії та трансплантології і. О.О. Шалімова;

2. Київський міський центр нефрології та діалізу;

3.Приватна клініка «Оберіг» ТОВ «Капітал»;

4. Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охмадит»;

5. Київська обласна клінічна лікарня;

6. Київська міська клінічна лікарня № 1.

ІІ. У Віненницькій області:

7. Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова;

ІІІ. У Волинській області операції із трансплантації нирки виконує:

8. Ковельське міськрайонне територіальне медичне об’єднання Ковельської міськради м. Ковель (колишня Ковельська центральна районна лікарня);

ІV. У Дніпропетровській області:

9. Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова;

V. У Житомирській області:

10. Житомирська обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Горбачевського;

VI. У Запорізькій області:

11. Запорізька обласна клінічна лікарня;

VII. У Івано-Франківській області:

12. Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради;

13. Центральна міська клінічна лікарня м. Івано-Франківська;

VIII. У Львівській області:

14. Львівська обласна клінічна лікарня;

15. Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова;

16. Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр;

ІХ. У Одеській області:

17. Одеська обласна клінічна лікарня;

Х. У Рівненській області:

18. Центральна міська лікарня м. Рівне;

ХІ. У Сумській області:

19. Сумська обласна  клінічна лікарня;

ХІІ. У Харківській області:

20. Харківський обласний клінічний центр урології і нефрології ім. В.І. Шаповала;

ХІІІ. У Херсонській області:

21. Херсонська обласна клінічна лікарня;

XIV. У Черкаській області:

22. Черкаський обласний онкологічний диспансер Черкаської обласної ради;

XV. У Чернівецькій області:

23. Чернівецька обласна клінічна лікарня.

Треба зазначити, що процедури програмного амбулаторного перитоніального діалізу та гемодіалізу є тривалими і дороговартісними. У другій половині 2021 року Національна служба здоров’я України оплачувала медичним закладам за кожну процедуру гемодіалізу 2074 гривні. Відповідно до пакету «Лікування пацієнтів методом перитоніального діалізу в амбулаторних умовах» ставка за один день лікування за одну особу за день становила 806 гривень за постійний перитоніальний діаліз і 1384 гривень за апаратний перитоніальний діаліз. Більшість пацієнтів, які лікуються хронічним (програмним) гемодіалізом щотижня проходять сенси гемодіалізу тричі на тиждень, то вартість лікування одного такого пацієнта становить понад 320 тисяч гривень. Тривалість одного сеансу лікування гемодіалізом – 3,5 – 4 години. Отож кожен пацієнт, що лікується гемодіалізом, втрачає як мінімум 18 – 20 годин на тиждень, а це половина нормативного робочого часу в тиждень. Вартість операції із трансплантації нирки за тарифами Національної служби здоров’я України станом на серпень 2021 року становила біля 800 тис. грн., тобто вона еквівалентна вартості 2,5 років лікування пацієнта із ХНН методом хронічного гемодіалізу.

 

Перелік джерел інформації

1. Русин Оксана, Стадник Оксана. Історія відділення хронічного гемодіалізу  Львівської обласної клінічної лікарні.

2. Ігор Кобза, Валентина Чоп’як, Ростислав Жук, Віталій Петров. Трансплантація органів в Україні –історія в особистостях та подіях.