Історичні топоніми міста Львова та Львівської міської територіальної громади

Фрагмент мапи Львова із передмістями

Місто Львів, на щастя, досі зберігає історичну топоніміку, яка дуже часто виникла іще у часи Середньовіччя. Отож, сьогодні мова піде про львівські історичні топоніми та їх походження

Алтайські озера – радянська назва водойм і парку у Франківському районі міста Львова в історичній місцевості Новий Світ. Парк був улаштований у 1950-х рр. на ділянці площею 5,8 гектарів, в тому числі площа водойм – 1,8 гектарів. До цього на місці парку були піскові кар’єри. Назва парку походить від радянської назви сучасної вулиці Гординських – Алтайської. У 1990-х роках парк і озера перейменували на Піскові озера.

Андріївка – так у 1930-х роках називали місцевість Майорівка обабіч вулиці Медова Печера. Назва походить від імені митрополита Андрея Шептицького, який викупив землі в цій місцевості Шептицький і створив тут відпочинкову оселю для студентів Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії.

Баворівка – місцевість в Личаківському районі Львова обабіч сучасної вулиці Мечникова.

Батарівка (правильніше – Баторівка) – місцевість обіч вул. Шевченка (за залізницею Львів-Клепарів – Брюховичі) та вул. Брюховицької в Шевченківському районі міста Львова, а також однойменний зупинний пункт Львівської залізниці на перегоні Львів – Брюховичі при вул. Брюховицькій. Баторівка – назва приміського села Кам’янка у 1930-х рр., яке було перейменовано на честь польського короля Стефана Баторія. Село Кам’янка вперше увійшло до складу м. Львова із 1 липня 1942 р., входило до складу Х дільниці Міський Ліс (Штадтвальд) із центром в Брюховичі. Вдруге приєднане до складу міста Львова із 2 квітня 1958 року. До Кам’янки у 1960-х – на початку 1970-х рр. курсували автобусу маршруту № 10 Великі Кривчиці – вул. Шевченка.

Бельоско – назва історичної місцевості в Сихівському районі м. Львова в районі перехрестя сучасного пр. Червоної Калини та вул. Навроцького. Початково Бельоско це був фільварок, господарем якого від кінця XVII століття був міський раєць Томаш Белля, від прізвища якого і походить топонім «Бельоско», який нині практично не вживається

Білогорща – мікрорайон Львова, що прилягає до Левандівки в Залізничному районі. До 1978 року – село, яке знаходилося у підпорядкуванні Водянської (Зимноводської) сільської ради Пустомитівської районної ради Львівської області. Село Білогорщу було приєднано до складу м. Львова відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 27 квітня 1978 року. До північної околиці Білогорщі прилягає ландшафтний заказник місцевого значення «Торфовище Білогорща». Село Білогорща засноване у 1423 році львівським міщанином Зоммерштайном.

Лістопарк Білогорща. Сучасне фото.

Богданівка – у часи пізнього Середньовіччя (XVII ст.) так називалася сьома міська осада на Краківському передмісті в районі сучасних вулиць Базарної та Джерельної у Шевченківському районі міста Львова. Цією осадою володів міщанин Богдан Донатович.

Богданівка – місцевість у Франківському та Залізничному районі м. Львова обабіч сучасної вулиці Городоцької. Бере початок від колишньої Городоцької рогачки (перехрестя вул. Городоцької, Кульпарківської та Любінської) і обмежується залізницею Львів – Чернівці та вул. Кульпарківською. До Богданівки також належить ділянка із парної сторони вул. Городоцької, яка обмежена вулицями Сяйво, Широкою та Таллінською. Межує із місцевостями Новий Світ, Левандівка та Сигнівка. Є дві версії походження назви «Богданівка». За першою назва походить від фільварку Богданівка, який належав вірменській родині Богдановичів. У 1645 році Анастасія Авдикович заповіла цей фільварок провізорам Вірменської церкви Львова. За іншою версією, яку озвучив Казімеж Гурський, назва ніби то походить від того, що на землях Богданівки у 1655 році стояв табір гетьмана Богдана Хмельницького.

У 1908 році на Богданівці споруджено найбільший на той час хлібзавод Львова, який мав назву «Меркурій» (в радянські часи - № 1). Зараз на Богданівці діє Львівський жиркомбінат (із парної сторони вул. Городоцької), а із непарної розташовано корпуси недіючого нині заводу «Львівсільмаш».

Назву Богданівка носив також хутір, який належав до Пустомитівського району Львівської області і був включений до складу м. Львова до 1956 року.

Боднарівка – місцевість у Сихівському районі м. Львова навколо та південніше перехрестя сучасних вулиць Стрийської та Наукової. У ХІХ столітті була присілком навколо фільварку, що належав до громади Кульпарків. Північна частина Боднарівки (до сучасної вул. Хуторівки) увійшла до складу м. Львова. Південна ж частина у радянські часи була хутором Боднарівка, який належав до Сокільницької сільради Пустомитівського району. Цей хутір було включено до складу міста Львова рішенням Львівського облвиконкому від 27 квітня 1955 року. Остаточно це включення було затверджене рішенням Львівського облвиконкому від 2 квітня 1958 року.

Брюховичі – селище міського типу, розташоване на північний захід від Львова обіч залізниці Львів – Рава-Руська. Назва селища походить від річки Брюхівчанка. Вперше поселення згадується у 1440 році. На території селища розміщено багато санаторно-рекреаційних закладів, як курорт місцевого значення Брюховичі відомі із кінця ХІХ століття. В кінці XVI століття поселення Брюховичі перебувало у власності міста Львова. У 1600 році м. Львів заснувало у Брюховичах папірню, яку із 1614 року орендував Ференц Зелінський. У 1939 – 1941 і 1944 – 1957 рр. смт. Брюховичі були районним центром Брюховицької районної ради Львівської області. Вперше смт. Брюховичі включено до складу м. Львова із 1 липня 1942 року німецькою окупаційною адміністрацією. Тут був дільничий уряд Х дільниці Міський ліс (Штадтвальд). Від 6 червня 1957 р. Брюховичі остаточно стали частиною м. Львова (Шевченківський район). До 2020 р. у Брюховичах діляли Брюховицька селищна рада та Брюховицький селищний голова. У травні 1999 року у м. Львові відбувався самміт, в якому брали участь президенти дев’яти країн Центральної та Східної Європи. 15 травня 1999 року лідери держав побували в смт. Брюховичі (в ресторані «Колиба»).

Будівля залізничної станції Брюховичі

У 1990-х рр. розпочалася активна котеджна забудова східної частини селища. Цю частину смт. Брюховичі називають «Полем чудес». Іще один район приватної житлової забудови в цьому селищі називають «Царське село».

Венглінський лісок – частина місцевості Погулянка від потоку Пасіка до вулиці Зеленої. Назва походить від прізвища відомого львівського адвоката Францішека Венглінського, який у 1810 році купив тут земельну ділянку. Саме завдяки Венглінському ця місцина стала прогулянковим парком.

Винники – місто-сателіт Львова, лежить обабіч М-09 Тернопіль – Львів – Рава-Руська за 6 кілометрів від м. Львова. За переказами і легендами, перші мешканці Винники були виноградарями та виноробами. Власне від основного зайняття мешканців – виноградарства і походить назва міста. За словами істориків та краєзнавців І. Крип’якевича та Б. Мельника, в часи Середньовіччя в околицях Львова дійсно активно займалися вирощуванням винограду.

Перша згадка про Винники датується 1352 роком. Магдебурзьке право містечко отримало у 1666 році, із 1933 року має статус міста. Із 26 вересня 1959 року місто Винники увійшло до складу м. Львова – спочатку до Шевченківського, а потім до Червоноармійського (Личаківського) району. До 2020 р. діяли Винниківська міська рада та Винниківський міський голова. Із 10 січня 1940 р. до 26 вересня 1959 р. Винники були районним центром Винниківського району Львівської області. Вперше м. Винники було приєднано до м. Львова у 1942 році (дільниця VIII Вайнберг, яка отримала назву від однойменної німецької колонії біля Винник).

Із кінця XVIII століття в м. Винники працює велика тютюнова мануфактура, за радянських часів – Львівська тютюнова фабрика. У м. Винники іще за австрійських часів був встановлений один із перших в Україні пам’ятник Шевченку. У 1908 – 1944 р. через м. Винники проходила локальна залізниця Львів – Підгайці, було дві станції: Винники і Винники-місто, між Львовом і Винниками курсували приміські поїзди до ст. Личаків.

Панорама м. Винники із західної сторони. Сучасне фото. Автор Олександр Гурський.

До складу м. Винники входило с. Млинівці (район сучасного Винниківського озера), яке вперше згадується у 1365 р., а наприкінці ХІХ століття звалося Маріївка (від кліматично-лікувального закладу «Маріївка», який у 1891 р. збудував львівський підприємець Еміль Браєр).

Винниківське (за часів СРСР – Комсомольське) озеро – штучна водойма на території Львівської міської територіальної громади обіч дороги Львів – Винники. Створене у 1952 році, мало площу 6,5 гектарів. Озеро було популярним місцем відпочинку львів’ян, отож у 1950-1960-х рр. сюди планували вулицею Леніна (Личаківською) провести тролейбусну лінію. На початку 1970-х рр. було відновлено частину локальної залізниці Львів-Підзамче до Комсомольського озера і запущено дизель-поїзди, які курсували в літню пору і зупинялися на станціях і пристанках Львів-головний, Підзамче, Кривчиці, Личаків і Комсомольське озеро. Через малий пасажиропотік курсування дизель-поїздів припинилося.

Винниківське озеро. Сучасне фото.

Винниця – місцевість в Шевченківському районі м. Львова на теренах колишньої приміської громади Клепарів, де починаючи із XV століття росли виноградники. У пам’ять про місцевість Винниця у Львові цю назву має однойменна вулиця.

«Власна стріха» – колонія вілл на Новому Львові вздовж сучасної вул. Панаса Мирного, збудована у 1920-х рр. для урядовців.

Воля Гомулецька – село, що входить до складу Львівської міської територіальної громади, раніше належало до Грядівської сільської ради Жовківського району Львівської області. Перша згадка про село Воля Гомулецька датується 1756 роком. В історичних джерелах це село іноді йменується як Вулька (Вілька) Грядецька. На північ і схід від Волі Гомулецької лежить село Гряда, на південь – Малі Грибовичі, а на захід – Брюховичі. Поряд із селом знаходився хутір Гомулець.

Вроновських гора – пагорб при вулиці Коперника у Львові, яку також називають горою Шембека або Шемберкою.

Вулька – місцевість у Франківському районі м. Львова, яка обмежена вул. Княгині Ольги, Сахарова, Героїв Майдану, Стрийською та залізничним полотном колії Львів – Чернівці. Вулька – вільне приміське поселення над потоком Сорока (Вулецький потік), яке було засноване у XVII столітті. Назва поселення походить від зменшувального польського «воля» (пол. wola) – Вулька (пол. Wólka). У 1893 – 1894 рр. на Вульці компанія «Сіменс і Гальске» збудувала трамвайне депо та електростанцію постійного струму.

Вулька Каміанська – місцевість у Личаківському районі м. Львова поруч із територією Львівської обласної клінічної лікарні між сучасними вулицями Чернігівською, Пекарською, Мечнікова та Юрія Руфа.

Гаврилівка (Габріелівка) – територія в районі сучасної вул. Промислової та трамвайного депо № 2. Приблизно обмежена сучасними вулицями Донецькою, Жовківською, Городницькою та Промисловою. Зараз ця назва вживається зрідка. Назва Габріелівка походить від прізвища власників однойменного фільварку - родини Габріелі. Цей фільварок з'явився тут у XVII столітті.

Галицьке передмістя – одне із двох давніх передмість Львова, до кінця XVIII століття воно займало територію на схід і південь від львівського Середмістя, тобто міста в межах міських мурів. У XVII столітті мешканці Галицького передмістя зверталися до королів про надання передмістю Магдебурзького права. За австрійських часів, коли введено адміністративний поділ міста на п’ять дільниць – Середмістя і чотири передмістя, територія Галицького передмістя значно зменшилася. Межа між Галицьким і Личаківським (Бродівським) передмістям проходила сучасними вулицями Івана Франка та Костя Левицького, а межею із боку Краківського передмістя були сучасні вулиці Коперника, Бандери та Федьковича. У 1913 році із складу Галицького передмістя виокремлено шосту дільницю – Новий Світ.

Гетьманські вали – сквер на сучасному проспекті Свободи (від пл. Івана Підкови).

Сквер "Гетьманські вали"

Гицлівка – територія в районі перехрестя сучасних вулиць Городницької, Промислової і Липинського. На початку ХХ століття тут був заклад із відлову безхатніх тварин, нині – ЛКП «ЛЕВ». Зараз назва практично не вживається.

Гицлівська гора або Гора страт – узгір’я у Львові на вул. Клепарівській. Гора обмежена вулицями Золотою із півночі, Клепарівською зі сходу та Пстрака із півдня. Східні схили гори прилягають до горішньої частини Краківського ринку. Гора страт так називається тому, що у XVIII столітті тут страчували злочинців, в т.ч. у 1768 році тут страчено ватажків повстання гайдамаків на Правобережній Україні, а у 1847 році тут було повішано польських патріотів Теофіла Вісьньовського та Юзефа Капусцінського. Гору також називали Гицлівською, адже поруч із нею мешкав міський гицль. У 1895 році за ініціативи президента міста Львова Міхала Міхальського було встановлено мармуровий обеліск на постаменті із написом: «Теофілові Вісьньовскому, страченому на цьому місці 31 липня 1847 року за свободу вітчизни львівське міщанство 1895». Того ж року на схилах Гори Страт міським садівником Арнольдом Рьорінгом було розбито парк. Реставрацію пам’ятника було проведено у 2015 році.

Голоско – приміське село, засноване у 1401 році Іваном Ціммерманом на львівських ланах початково як фільварок. Із 17 червня 1958 року село включено до складу міста Львова, нині ця територія входить до складу Шевченківського району м. Львова. Поруч із селом Голоско знаходилося урочище зване Оловсько.

У свій час були поселення Велике і Мале Голоско. Велике Голоско охоплює територію від перехрестя вул. Варшавської і вул. Замарстинівської і далі обабіч вулиці Замарстинівської. У 1910 р. тут в лісах збудовано санаторій для пацієнтів із хворобами легенів (в т.ч. і туберкульоз). Наприкінці 1930-х рр. тут мешкало біля 1200 селян, із них третина – українці. За словами О. Степанів, назва «Голоско», «Голосько» є дуже давньою і вказує на існування тут старослов’янської оселі іще у VII –VIII ст. Мале Голоско, відоме із 1470 р. розміщувалася на територіях від перехрестя вул. Замарстинівської і Варшавської на південь до парку ім. 700-річчя Львова. У 1940-1950-ті рр. в районі с. Мале Голоско (на північ від перетину сучасних вул. Варшавської і Тунельної) був великий піщаний масив, який називали «Львівська Сахара».

У пам’ять про с. Мале Голоско залишилася вулиця Малоголосківська, яка нині активно забудовується. Поряд із колишнім с. Голоско на початку 1980-х років облаштовано найбільше у місті Голосківське кладовище. Тут у радянські часи почали будувати крематорій та колумбарій, але вони так і не були завершені через фінансову кризу початку 1990-х рр. та через непопулярність у Львові кремації.

Гори (Підгори) – місцевість в Личаківському районі м. Львова, обабіч сучасної вул. Личаківської (сучасні вул. Базальтова, Дріжджова, Зборівська, Кінцева, Поморянська). У 1944 – 1958 рр. належало до Винниківського району Львівської області. 2 квітня 1958 року с. Гори включена до складу території м. Львова. На згадку про с. Гори обіч вул. Личаківської розташоване кафе «Підгори» (працює із часів СРСР).

Грибовичі Великі – село у складі Львівської міської територіальної громади, яке знаходиться на захід від м. Львова за 8 кілометрів і за 2 км. на захід від м. Дубляни при автомобільній дорозі Львів – Жовква. Поряд із селом Великі Грибовичі знаходиться село Малі Грибовичі, на відстані 2 км. Між селами Великі і Малі Грибовичі є т.зв. «Чорна гора» висотою 354 м. Перша згадка про с. Великі Грибовичі датується 1440 роком. Із 1950 року в с. Великі Грибовичі працювала Грибовицька сільська рада, до складу якої входили населені пункти Великі і Малі Грибовичі та Збиранка. До 2020 р. Великі і Малі Грибовичі належали до Жовківського району Львівської області.

Гряда – село, що входить до складу Львівської міської територіальної громади, раніше – центр Грядівської сільської ради Жовківського району. Село знаходиться за 12 км. на північ від м. Львова і за 4 км. на північ від м. Дубляни. Поселення Гряда відоме від 1500 року.

Губернаторські вали – сквер, розбитий на місці колишніх міських укріплень між сучасними вулицями Підвальною та Винниченка. Сквер був облаштований у 1821 році губерніальним радником Райценгаймом, на його честь його називали Райценгамівкою. Назву «Губернаторські вали» сквер отримав після того, як у новій резиденції при сучасній вул. Винниченка замешкав губернатор Галичини Гавер.

Сквер "На валах", який раніше називався "Губернаторські вали". Сучасне фото.

Губівка – так у ХІХ столітті називали місцевість навколо фільварку Снопків. Зараз цей топонім не використовується.

Ґрудек (Городоцьке передмістя) – місцевість між сучасними вулицями Кульпарківською, Городоцькою, Героїв УПА та площею Кропивницького. На цій території розташовувався давній Городоцький цвинтар.

Дубляни – місто-супутник Львова, яке із 2020 року входить до Львівської міської територіальної громади. Знаходиться на північний схід від міста Львова. Перша згадка про Дубляни датується 1440 роком. Назва походить від дубових лісів, яких тоді було багато в цій місцевості. Статус міста Дубляни отримали у 1978 році. У 1944 – 1957 рр. Дубляни входили до складу Брюховицького району Львівської області, у 1957 – 1960 рр. – до Куликівського, а потім – Нестерівського району Львівської області. На початку 1990-х рр. м. Нестеров було повернуто історичну назву – Жовква, відповідно район отримав назву Жовківський. До складу Львівської МТГ м. Дубляни увійшли із 17 липня 2020 р. Із 1856 році в Дублянах розташована вища сільськогосподарська школа, із 1901 р. – академія, зараз це Львівський національний аграрний університет. У 1910 р. через Дубляни пройшла локальна залізниця Львів – Стоянів (через Сапіжанку). У 1914 р. збудовано залізницю Сапіжанка – Кристинопіль (Червоноград). Станція має назву Дубляни-Львівські. У 1892 р. в Дублянах із ініціативи професора Ігнація Шишиловича було створено дендропарк, ботанічний сад та розсадник плодово-ягідних дерев. У 1960-х рр. було впорядковано територію сільськогосподарського інституту, облаштовано новий парк.

Два стовпи – район перехрестя вул. Богданівська та Глинянський Тракт, автобусна зупинка біля цього перехрестя. Назва походить від двох бетонних стовпів (блоків) якими у 1944 р. німці намагалися зупинити рух німецьких танків. Зараз ця назва вживається зрідка.

Єзуїтський город – цим терміном позначали територію сучасного парку ім. І. Франка, в Середні Віки тут був фільварок отців-єзуїтів.

Жлоби – місцевість на території сучасного Личаківського району м. Львова обіч сучасних вул. Дубової та Січевої. Походження назви місцевості невідоме. До 1962 року місцевість належала до с. Малі Кривчиці.

Жовківське передмістя – одна із п’яти міських дільниць, утворена під час адміністративного поділу Львова у часи Австрійської та Австро-Угорської імперій. Жовківське передмістя було утворене на місці колишньої Старостинською юридики, тобто території, яка не підлягала юрисдикції міської ради. За мапою Львова 1829 року межами Жовківського передмістя зі сторони Середмістя були сучасні площі Данила Галицького, Ярослава Осьмомисла та Торгова, зі сторони Краківського передмістя – річка Полтва, яка протікала вздовж сучасного пр. В. Чорновола. Від приміської громади Замарстинів Жовківське передмістя відділяв канал Нова Полтва або Корито, який проходив вздовж сучасних вулиць Хімічної, Дашкевича та Жовківською. Зі сходу Жовківське передмістя межувало із громадою Знесіння, а з південно-східного боку – із Бродівським (Личаківським) передмістям (вздовж долини між Високим Замком і горою Лева). За переписом 1900 року іудеї становили 57% мешканців Жовківської дільниці. У 1941 – 1943 рр. у північно-західній частині передмістя було створено гетто, куди нацисти примусово переселяли євреїв. Зараз територія колишнього Жовківського передмістя належить переважно до Шевченківського і частково (східна частина) Личаківського районів міста Львова. Головною транспортною артерією Жовківського передмістя була Жовківська (раніше – Волинська) дорога, нині – вулиця Богдана Хмельницького.

Жовтневе – селище у Залізничному районі міста Львова, так за радянських часів називали Левандівку.

Вигляд на гору Жупан біля Винників. Сучасне фото. Автор - Андрій Байцар

Жупан гора – пагорб, що належить до Давидівського пасма, невисоке узгір’я, розташоване в м. Винники біля Львова. Висота цього пагорбу 391,3 м. над рівнем моря. Недалеко від гори Жупан розміщений дендрологічний парк «Винниківський», який було створено в 1898 р. Вищою лісовою школою під керівництвом видатного науковця професора С. Соколовського.

Завадів – село, яке входить до складу Львівської міської територіальної громади, раніше належало Зашківської сільської ради Жовківського району Львівської області разом із Зашковом та Зарудцями. На початку ХІХ століття в селі Завадів працювала папірня, відповідно досі частина села називається «Папірня».

Залізна вода – парк та місцевість обіч сучасної вулиці Василя Стуса в Сихівському районі м. Львова. За словами історика Івана Крип’якевича, Залізна Вода стала популярним місцем прогулянок у 1830-х роках. Назва парку походить від значного вмісту заліза в джерелах, що витікають тут.

Замкова гора – один із пагорбів у м. Львові, найвища точка міста – 413 метрів над рівнем моря. Інші назви Княжа гора, Високий замок, із 1851 року її називали горою Франца-Йосифа. У 1830-х рр. на схилах цього пагорбу розбито парк.

Замарстинів – назва приміської громади, яка увійшла до складу міста 11 квітня 1930 року, колишнє «міське село». Після 1930 року Замарстинів став окремою VIII дільницею міста Львова. Із 1939 року – в складі Шевченківського району м. Львова. Із 1 липня 1942 року Замарстинів став VII дільницею Замарстинів (Зоммерштайн), до якої також входило Голоско Велике.

Перша згадка про Замарстинів, як про Зоммерштайнгоф датується 1423 роком. Назва Зоммерштайнгоф походить від імені власника фільварку Йоганна Зоммерштайна, брат якого Андреас Зоммерштайн в кінці XIV століття був війтом м. Львова. Є відомості, що поселення в цьому місці існувало іще у ХІІІ ст., в т.ч. війт німецької громади Львова Бертольд Штехер мав тут водяний млин в районі перехрестя сучасних вулиць Хімічної та Лемківської. У 1615 році місто викупило с. Замарстинів. Зараз топонім Замарстинів застосовується для територій обіч вулиці Замарстинівської, обмеженої Замарстинівським парком, вулицями Миколайчука і Липинського.

У 1921 році в громаді Замарстинів мешкало 8659 осіб, нараховувалося 712 будинків. В основному тут мешкала міська біднота. Значну частку населення становили євреї (1630 осіб). У час ІІ світової війни землі Замарстинова увійшли до складу Львівського гетто.

За Пасікою – місцевість на території колишньої приміської громади Клепарів між межею громади Білогорща та залізницею Клепарів – Брюховичі.

Зарудці – село, що входить до Львівської міської територіальної громади, раніше належало до Зашківської сільської ради Жовківського району Львівської області. Перша згадка про Зарудці датується 1386 роком.

За Сасом – територія в районі сучасних вул. Кордуби, Старознесенської та Липківського в Личакіському районі міста Львова. Зараз ця назва практично не використовується.

Зашків – село в складі Львівської міської територіальної громади, знаходиться за 14 км. на північний захід від Львова. До 2020 року Зашків був центром Зашківської сільської ради Жовківського району Львівської області. Перша згадка про село датується 1377 роком. У Зашкові знаходиться однойменний зупинний пункт на лінії Львів – Рава-Руська. Цю залізницю прокладено у 1887 р. як локальну Львів – Белжець.

Збиранка – село, що входить до складу Львівської міської територіальної громади, раніше входило до складу Грибовицької сільської ради Жовківського району.

Знесіння – територія підміських поселень, які були приєднані до міста Львова 11 квітня 1930 р., зараз належить до Личаківського району м. Львова. Вважається, що назва поселення є трансформованим словом «Вознесіння» – від церкви Вознесіння Господнього, яка тут розташована. Перша документальна згадка про село Знесіння датується 1469 роком. Старе Знесіння – це територія, обмежена вул. Опришківською, залізничною колією Львів – Красне, вул. Богданівська і територією ландшафтного парку Знесіння. Нове Знесіння – територія, обмежена сучасними вул. Богдана Хмельницького, Кукурудзяною, Богданівською і залізничною колією на півдні. Село Нове Знесіння мало три присілки: На Тарнавці, На Помірках та На Болотах. У 1930-х рр. в складі м. Львова була дільниця ІХ Знесіння. У травні 1872 р. на Знесінні закладено єврейський цвинтар, яке було закрите після І світової війни. Частина земель громади Знесіння зараз входить до складу Регіонального ландшафтного парку «Знесіння». У пам’ять про поселення у Львові зараз є вул. Старознесенська та Новознесенська.

На думку низки істориків і краєзнавців (Іван Вагилевич, Ісидор Шараневич, Карл Вільгельм Расп та Станіслав Кунасевич) припускали, що стародавній Львів, із якого було видно пожежу Холма у 1256 році, знаходився саме в місцевості Знесіння. Пізніше було виявлено, що на території колишньої громади Знесіння були виявлені постійні слов'янські поселення у І тисячолітті н.е. Припускають, що на горі Род (висота 294 м. на рівнем моря) між сучасними вулицями Старознесенською і Польовою і залізничними коліями було поганське капище та давнє городище. Відповідно, львівський краєзнавець Ігор Мельник називає Знесіння найстарішим львівським топонімом слов'янського походження.

Збоїще або Збоїська – сільське поселення, перша згадка про яке датується 1359 роком, тепер територія Шевченківського району м. Львова між сучасними вулицями Миколайчука, Нагірною, Богдана Хмельницького і Липинського. Було два села: Старі Збоїща – територія на північ від сучасних вул. Гетьмана Мазепи і Грінченка і Нові Збоїща – на північ від цих вулиць. Вперше с. Збоїська було включено до складу м. Львова із 1 липня 1942 р. німецькою окупаційною адміністрацією. Воно входило до дільниці XI Над Полтвою (Ам Пельтев) із центром в с. Малехів. Після 1944 р. с. Нові та Старі Збоїща – у складі Новояричівського району Львівської області. Із 2 квітня 1958 р. с. Нові Збоїща приєднане до м. Львова. С. Старі Збоїща стало частиною м. Львова із 13 червня 1962 р. У 1980-1990-х рр. частину с. Нові Збоїща в районі вул. Миколайчука називали «Індія».

Золотий міст (польською Zloty most) – місцевість в районі сучасної вул. Жовківської на межі колишньої громади Замарстинів та Жовківського передмістя

Іванова гора – пагорб на території Личаківського району м. Львова на території колишньої приміської громади Кривчиці між вулицями Богданівська та Глинянський тракт.

«Індія» - так у 1980-1990-х рр. називали частину колишнього села Нові Збохща в районі вул. Миколайчука, населену ромами (циганами). Саме через це і отримав назву «Індія». Район складається переважно із кварталів приватної забудови поблизу багатоповерхівок, споруджених в кінці радянського періоду. Район «Індія» відомий тим, що тут у 1990-2000-х роках відбувалася нелегальна торгівля наркотичними речовинами.

«Іскра» - територія в районі перехрестя вулиць Сихівської та Івана Кавалерідзе. Назва походить від сусіднього торгового центру «Іскра».

Кайзервальд – місцевість у Личаківському районі м. Львова, яка обмежується вулицями Максима Кривоноса, Опришківською, Миколи Лисенка, Пісковою, Івана Крип’якевича, Старознесенською, Олекси Довбуша та Митрополита Липківського. Це переважно горбиста місцевість, всіяна ярами, видолинками і заліснена. Назва «Кайзервальд» дослівно перекладається як кайзерівський (імператорський) ліс – цю місцевість під час візиту до Львова відвідав імператор Франц Йозеф І і вона йому дуже сподобалася. На честь цього візиту в лісі навіть було встановлено його скульптуру. Нині Кайзервальд поділений між Регіональним ландшафтним парком «Знесіння» та Музеєм народної культури і побуту ім. Климентія Шептицького «Шевченківський Гай». У давні часи ця місцевість включала маєток і ліс Алембеківська пасіка та Лоншанівка. У 1942 році під час німецької окупації на території міста Львова було утворено дільницю ІІ Кайзервальд.

Каліча гора – вулиця і місцевість у Галицькому районі м. Львова. Назва ця виникла через те, що у часи Середньовіччя тут знаходився притулок для убогих та калік. Вулиця Каліча гора піднімається від перехрестя вул. Мартовича та Стефаника і прямує до Львівської цитаделі.

«Камчатка» – народна назва місцевості у м. Винники (Личаківський район м. Львова), східна околиця цього міста між будинком школярів, церквою Св. Івана Хрестителя й Кільцевою дорогою. Частина колишньої німецької колонії «Вайнберг». Топонім з’явився іще у 1950-х роках, мабуть тому, що місцевість знаходиться на крайньому сході Винник (аналогічно до півострова Камчатки в СРСР).

Кам’янка – колишнє село, яке увійшло до складу м. Львова у 1958 р., у 1930-х рр. називалося Баторівка (Батарівка).

Кастелівка – місцевість у Франківському районі м. Львова, частина дільниці «Новий світ», утворено у кінці ХІХ століття. Обмежуються сучасними вулицями Генерала Чупринки, Горбачевського, Кастелівка та Кольберга. Забудову місцевості Кастелівка у 1886 – 1888 рр. спроектували архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Назва «Кастелівка» ймовірно походить від прізвища архітектора Захаріаша Кастелло із Лугано на прізвище Справний. Він згадується у львівських документах XVI століття. У документах XVII століття згадується міщанський рід Кастелі, чий маєток знаходився в районі сучасних вулиць Сахарова та Івана Нечуя-Левицького. Назва місцевості Кастелівка зазначена на кадастровій карті Львова 1849 року, але дещо нижче – біля Вулецької дороги (вул. Сахарова). Юліан Захаревич та Іван Левинський вирішили присвоїти цю назву своєму урбаністичному проекту.

Клепарів – місцевість у Шевченківському районі м. Львова, колишнє примісьуе село, а також залізнична вантажна сортувальна станція Львівської залізниці обіч вулиці Т. Шевченка. Місцевість Клепарів локалізується вулицям Шевченка, нижньої частини вул. Городоцької, Джерельною та Єрошенка. Частково прилягає до Кортумової гори. Центральною віссю місцевості Клепарів є вулиця Клепарівська.

Назва Клепарів походить із XV століття, коли львівський міщанин Андрій Кльоппер придбав 12 ланів земель в цій місцевості. У 1419 році він спорудив тут маєток Кльоппергоф, назва якого поступово трансформувалася у Клепарів. Є також версія, що село Клепарів було засноване у 1430 році. У 1535 – 1560 рр. колишній маєток Кльоппера викупило місто. У давні часи мешканці Клепарова займалися городництвом, садівництвом, виногадарством та вибілюванням полотна. Далеко за межами Львова були відомі клепарівські черехи (гібрид вишні і черешні, що ріс тільки у Львові). У кінці 1860-х рр. землями Клепарова проклали залізницю Львів – Красне, під час будівництва було вирубано велику кількість клепарівських черех. У 1908 році вул. Янівською (Шевченка) проклали трамвайну лінію.

Залізнична станція Клепарів. Сучасне фото.

Станція Клепарів за польських часів переважно обслуговувала пасажирське сполучення, вантажна робота була відносно невеликою. Сортувальна станція споруджена у радянські часи.

Козельники (Козільники) – місцевість у Сихівському районі м. Львова, колишнє село, яке вперше згадується у 1374 році. У 1400 р. король Ягайло своїм привілеєм подарував це село отцям францисканцям. За словами І. Крип’якевича назва Козільники походить від ловецької (мисливської) оселі, де доглядали козлів.

Частину території сільської громади Козельників було включено до складу м. Львова 11 квітня 1930 року. Вперше село Козельники включено до складу міста Львова у квітні – липні 1942 року під час німецької окупації. У 1944 – 1955 рр. с. Козельники входить до складу Винниківського району Львівської області. 27 квітня 1955 року село Козельники Винниківського району (88,8 гектарів) приєднане до м. Львова. Остаточно включення Козельників до складу міста Львова підтверджено рішенням Львівського облвиконкому від 2 квітня 1958 року. Про це село нагадує вулиця Козельницька. Місцевість Козельники зараз локалізується вулицями Хортицькою, Рахівською, проспектом Червоної Калини і вул. Хуторівкою.

Колишні міські каси – так у радянський та пострадянський час називали територію в районі перехрестя вул. 1 Травня (Городоцької) та Т. Шевченка. Назва походить від кас попереднього продажу залізничних квитків, які розташовувалися у будівлі церкви Св. Анни (вул. Городоцька, 32). Пізніше каси попереднього продажу залізничних квитків були перенесені на вул. Горького (Гнатюка), а в церкві Св. Анни було влаштовано комісійний меблевий магазин. Зараз цей топонім вже не використовується.

Копані, На Копанях – місцевість у сучасному Личаківському районі м. Львова на теренах колишньої приміської громади Кривчиці біля межі із громадою Знесіння.

Кортумова гора – пагорб і лісопарк у Шевченківському районі м. Львова. Кортумова гора є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від Замкової гори Кортумова гора (Кортумівка) відокремлена долиною річки Полтва. Висота Кортумової гори – 374 метри над рівнем моря. Із 1984 року вона має статус пам’ятки природи місцевого значення. Південно-західні схили гори пологі, вони спускаються до Янівського цвинтаря і вулиці Шевченка, північно-західні та північні схили стрімким уступом обриваються до вулиці Винниці та в район вулиці Варшавської, південно-східні схили довгим пологим хребтом з'єднуються з горою Страт. Назва гори і лісопарку походить від прізвища губернатора Галичини Ернста фон Кортума (1742 – 1811), який заклав тут сад, який потім став частиною лісопарку. У 1672 році в районі Кортумової гори стояв табір гетьмана Петра Дорошенка і його союзників турків. 13 вересня 1939 року німецьким військам вдалося захопити Кортумову гору і вони звідти обстрілювали територію міста.

Коснерівка – історична місцевість на території сучасного Сихівського району м. Львова, яку також називають Персенківка. Назва Коснерівка походить від прізвища власника земель львівського міщанина Коснера.

Краківське передмістя – разом із Галицьким одне із двох давніх передмість м. Львова. Територія Краківського передмістя, яке в часи Середньовіччя підпорядковувалося міській раді, лежала на захід від русла річки Полтви, яке відділяло його від Старостинської юридики під Високим Замком (потім – Жовківське передмістя). На початку XV століття Краківське передмістя складалося із 8 осад. Після 1789 року Краківське передмістя стало ІІ дільницею міста Львова, його адміністративними межами були сучасні проспекти Свободи і Чорновола, сучасні вулиці Дорошенка, Степана Бандери, Федьковича, Героїв УПА та Кульпарківська.

Кракідали - ринок на Краківській площі, приблизно на місці сучасного ринку "Добробут".

Красучин – місцевість в районі перехрестя вулиць Василя Стуса, Героїв Крут та Віденської. Назва походить від прізвища власника фільварку, який тут знаходився в кінці ХІХ століття – Миколая Красуцького. До цього ця місцевість називалася Кратерівкою. Частина сучасної вулиці Василя Стуса у польський період мала назву Красучинська. За радянських часів назву Красучинська мала сучасна вул. Віденська, яку із 1974 року перейменували на честь радянського генерала Карбишева.

Креблівка – історична місцевість в Сихівському районі Львова, в кінці XIV століття тут був фільварок Креблівка, який був заснований міщанином Лаврентієм Креблем, власником бровару.

Кривчиці – місцевість у Личаківському районі м. Львова, колишня приміська сільська громада. Перша згадка про Кривчиці датується 1447 роком. Вважається, що назва походить від кривого лісу, який ріс тут колись. Територія Кривчиць – обабіч вулиць Дорога Кривчицька, Глинянський Тракт та Богданівська.

За часів Польщі територія громади Кривчиць (до 1931 р.) межувала із територією міста Львова (в т.ч. по вул. Пасічній), громад Знесіння, Пасік та Лисинич. У 1931 році частина території громади Кривчиць було приєднано до території м. Львова. У 1942 році с. Малі та Великі Кривчиці були приєднані до складу м. Львова (у складі дільниці VIII «Вайнберг»). Із 1944 року Кривчиці знову стали селом. У 1944 – 1959 рр. села Великі і Малі Кривчиці належали до Винниківського, а у 1959 – 1962 рр. – до Новояричівського району Львівської області. Із 13 червня 1962 р. відповідно до рішення Львівського облвиконкому с. Великі і Малі Кривчиці приєднані до складу м. Львова. Великі Кривчиці – локалізуються обабіч вул. Дорога Кривчицька, а Малі Кривчиці – обабіч вул. Глинянський Тракт (нижче від залізничного переїзду).

Кручені стовпи – будинок на сучасній вул. Івана Франка, що має № 17 і місцевість біля нього. Нині цей топонім практично не використовується.

Кульпарків – місцевість у Франківському районі м. Львова, яка локалізується сучасними вулицями Кульпарківською, Науковою та Стрийською, а також залізничною колією на півночі. Переносне значення – Львівська обласна психіатрична лікарня, яка знаходиться обіч вулиці Кульпарківської із 1875 року.

Приміське село Кульпарків було засноване у 1425 році на місці викорчованих лісів львівським міщанином Павлом Гольдбергом. Початково назва поселення звучала як Гольдберггоф, яка трансформувалася у Гольдпарків, а потім на Кульпаків. У кінці XVI століття на Кульпаркові англієць Джон Вайт заснував цегельню, яка приносила місту значні доходи. До приміської громади Кульпарків належало невелике село Липники, яке лежало обіч сучасної вулиці Володимира Великого. У 1910 – 1930 рр. існував поділ Кульпаркова на Кульпарків І та Кульпарків ІІ. Кульпарків І межував із Вулькою та приміськими громадами Сокільники та Сигнівка. Кульпарків ІІ включав місцевість Персенківка і міську електростанцію, межував із громадою Козільників. У 1931 році громада Кульпаркова увійшла до складу міста Львова.

Лікарня на Кульпаркові із висоти пташиного польоту. Сучасне фото.

Назву Кулапарків на початку ХХ століття носив пристанок (зупинний пункт) на перегоні Львів – Персенківка. Він знаходився приблизно в тому місці, де зараз знаходиться платформа «вул. Коновальця». Від пристанку Кульпарків відгалужувалася під’їзна колія до психіатричної лікарні.

Лева гора – один із пагорбів Давидівського пасма, пам’ятка природи місцевого значення. Цей пагорб знаходиться неподалік від центру Львова між вулицями Опришківською, Максима Кривоноса та Олекси Довбуша. Висота пагорба – 389 метрів над рівнем моря. Інші назви пагорба – Лиса гора, Піскова гора та Кальварія.

Левандівка – місцевість у Залізничному районі м. Львова на західній околиці міста Львова, відділений від сусідніх місцевостей (Богданівка, Кам’янка та Рясне) залізничними магістралями та станцією Клепарів. Початково – приміське село, яке увійшло до складу міста Львова із 11 квітня 1930 року. На території Левандівки за радянських часів виділяли селище Жовтневе між Левандівським парком та Левандівським озером. Назва селища у 1970-1980-х рр. переносилася на всю місцевість Левандівка.

За однією із версій походження назви «Левандівка», вона походить від прізвища колишніх дідичів Левандовських. За іншою версією назва походить від назви німецької колонії Льовендорф (нім. Löwendorf, буквальний переклад — «село левів»), яка існувала тут у другій половині XVIII століття, ця колонія вперше згадується у 1778 році.

В другій половині ХІХ століття в районі Левандівки існував міський іподром, але пізніше він був перенесений на територію Львівського автобусного заводу на вул. Стрийській. У 1912 році на місці колишнього іподрому було створено перше у Львові льотовище. Але вже в 1920-х рр. було прийнято рішення про закриття льотовища на Левандівці через забудову, яка оточувала Львівський аеропорт, оскільки він не мав можливостей для розвитку. У 1929 році Львівський аеропорт перенесли в район Скнилова, але у пам’ять про льотовище на Левандівці залишилися назви вулиць: Повітряна (колишня Льотнича), Пілотів, Пропелерна, Моторна, Планерна, Ангарна.

На Левандівці можна зустріти райони малоповерхової забудови початку ХХ століття, бараки і малоповерхові житлові будинки 1950-х рр. Багатоповерхові будинки почали споруджувати у 1960-рр. У радянський час район заселявся передовсім залізничниками.

До 1989 року Левандівка мала лише автобусне сполучення із центром міста – сюди курсували автобуси маршрутів № 3 і 15. Із літа 1989 року на Левандівку запустили тролейбус № 6. Зараз сюди курсують тролейбуси маршруту № 32.

Лікарня на Топольній – народна назва Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, яка належить до Першого медичного об’єднання м. Львова. Із лютого 2022 р. вона носить назву Лікарня Св. Пантелеймона. Адреса лікарні: вул. Миколайчука, 9. До 1993 року вул. Миколайчука була частиною вул. Промислової. Лікарня ніколи не мала адресу «вул. Топольна», адже назву «Топольна» носить назву вулиця, яка сполучає вул. Замарстинівську та Інструментальну.

Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова (Лікарня Св. Пантелеймона). Сучасне фото

Лиса гора – пагорб у Львові, який також має назву Гора Лева та Піскова гора.

Лисівка, гора – пагорб у м. Винники біля Львова висотою 321 метр над рівнем моря. Належить до Давидівського пасма. Біля підніжжя Лисівки розташований Винниківський цвинтар і Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці.

Лисиничі (село) – село у Львівській міській територіальній громаді (раніше – Пустомитівського району Львівської області), яке вперше згадується у письмових джерелах в 1411 році. Лисиничі розташовані обіч Глинянського тракту біля підніжжя Чортової (Чотової) скелі. Існує кілька версій походження назви села, за однією із них назва походить від слова «ліс», адже в давнину тут був дрімучий мішаний ліс. За іншою версією Лисиничі заснували нащадки якогось Лисина, тобто людини, яку прозвали лисом за особливі риси характеру.

Із 1 серпня 1934 року с. Лисиничі входило до складу Гміни Кривчиці (разом із селами Кривчиці та Підбірці). Станом на початок 1939 року біля половини мешкаців Лисиничів були українцями, також в селі мешкало біля 100 євреїв. У 1942 році під час німецької окупації с. Лисиничі вперше увійшло до складу м. Львова. За радянських часів і аж до 2020 року с. Лисиничі було центром Лисиничівської сільської ради, до якої також належало с. Підбірці. У різні роки с. Лисиничі належало до Винниківського, Новояричівського та Пустомитівського районів. Із 2020 року с. Лисиничі в складі Львівської міської територіальної громади.

Лисиничі (хутор) – поселення на території громади Лисиничі обіч сучасної вулиці Личаківської. Поруч із цим поселенням на локальній залізниці Львів – Підгайці у 1909 – 1944 рр. існував пристанок Лисиничі. 27 квітня 1955 року відповідно до рішення Львівського облвиконкому до складу м. Львова було включено хутір Лисиничі із автобазою та дріжджовим заводом.

Личаків – територія у Личаківському районі міста Львова обабіч вулиці Личаківської. Поділявся на Нижній Личаків (в районі костелу Св. Антонія), а також Горішній Личаків (від сучасної вул. Мечникова до вул. Пасічної). На початку ХІХ століття Горішній (Верхній) Личаків не належав до м. Львова і мав власного війта. У кінці ХІХ століття в районі перехрестя вул. Личаківської та Пасічної знаходилася Личаківська рогачка, яка позначала межу Львова. Назву Личаків носить також недіюча нині вантажна станція Львівської залізниці, яка діяла із 1908 року на локальній залізниці Львів – Підгайці, більшу частину якої знищено у 1944 р. під час відступу німецьких військ.

Є дві версії походження назви «Личаків». За однією із них назва походить від слова «личаки», тобто взуття, плетене із кори дерев, які виготовляли місцеві мешканці. За другою версією назва «Личаків» є трансформованою назвою маєтку Лютценгоф, який виник у XVIII столітті. Мешканці Личакова займалися городництвом, млинарством та пекарством. Чоловіки із Личакова часто були візниками. Після того, як австрійська влада запровадила адміністративний поділ Львова на Середмістя та чотири передмістя, Нижній Личаків став частиною Бродівського передмістя, яке з часом почали називати Личаківським.

У 1786 році неподалік Верхнього Личакова було закладено Личаківський цвинтар – тут ховали переважно заможних львів’ян. Зараз його площа складає біля 40 гектарів, тут поховано біля 300 тисяч львів’ян.

У 1894 році по вул. Личаківській (до школи Зіморовича) та Св. Петра (до Личаківського цвинтаря) було прокладено лінії електричного трамвая. У 1914 році трамвайну лінію проклали до Личаківського вокзалу (на локальній залізниці Львів – Підгайці), а у 1936 році трамвайна лінія сягнула рогу вул. Пасічної.

Личаківське або Бродівське передмістя – одна із дільниць в м. Львові, яка виникла в наслідок адміністративного поділу території міста, що був запроваджений у 1789 році. Територія Личаківського передмістя розкинулася обабіч «цісарського гостинця» на Золочів, тобто сучасної вулиці Личаківської. На межі міста розташовувалася Бродівська (Личаківська) рогачка.

Лоншанівка – місцевість на території Личаківського району м. Львова на північ від сучасної вулиці Чернеча Гора. Назва місцевості походить від імені львівського банкіра, бургомістра Франсуа Лонгшама де Бер’є (1710 – 1784). У 1745 де Бер’є переїхав до Львова, у 1765 р. від був обраний членом міської ради. Був бургомістром Львова у 1766, 1774, 1777 і 1780 рр. Мав маєток за містом на території, який і отримав назву Лоншанівка (у другій половині ХІХ ст. ця місцевість отримала назву Кайзервальд).

Мазурівка – місцевість на території Личаківського району м. Львова, яка локалізується між сучасною вул. Вахнянина, територією Личаківського цвинтаря та Ботанічного саду ЛНУ ім. Івана Франка, яка поруч із Цетнерівкою. Мазурами називали мешканців південної частини Східної Прусії.

Майорівка – місцевість в Личаківському районі міста Львова обіч вулиці Пасічної та обабіч вулиці Медова Печера. На південно-східній частині Майорівки знаходиться пам’ятка природи – Медова печера. Назва Майорівка трансформувалася із назви «Маєрівка», яка походить від імені власника тутешніх земель Маєра Ходачкевеча із роду Туївського. У 1930-х рр. землі Майорівки придбав митрополит Андрей Шептицький і створив тут відпочинкову оселю для студентів Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії. Через це у ті часи Майорівку також називали Андріївкою. У 1980-ті рр. поруч із рогом вулиць Пасічної та Медової Печери було споруджено будівлю поліклінічного відділення № 1 6-ої міської клінічної лікарні м. Львова, зараз це 6-та міська поліклініка. За часів СРСР вул. Медової Печери мала назву В. Пересади, а на розі її і пр. Ленінського Комсомолу (Пасічна) стояв пам’ятник комуністичному діячу Василю Пересаді.

Малехів – село, що належить до Львівської міської територіальної громади (від 2020 р.), до того село Жовківського району Львівської області. У 1993 – 2020 рр. в Малехові діяла сільська рада. Через село протікає річка Малехівка. Перша згадка про Малехів датується 1377 роком. Село знаходиться на північний схід від Львова і на південь від Дублян. Вперше с. Малехів було включено до складу м. Львова із 1 липня 1942 року під час німецької окупації. Із 1944 року – повернуто сільський статус.

Малі Підліски – село у Львівській міській територіальній громаді. У селі розгалужуються автотраси М-06 Київ – Львів - Чоп та Н-17 Львів – Радехів – Луцьк. Раніше належало до Жовківського району Львівської області. Перша згадка про села Великі і Малі Підліски датується 1392 роком. До 2020 року с. Малі Підліски підпорядковувалося Дублянській міськраді Жовківського району Львівської області разом із с. Ситихів.

Медінститут (лікарня) – народна назва сучасної Львівської обласної клінічної лікарні, адже вона у 1940 – 1959 рр. мала назву «Клініка Львівського державного медичного інституту», а скорочено «Клініка Медінституту». Від березня 1959 року лікарню було відокремлена від навчального закладу і отримала назву Львівська обласна клінічна лікарня (ЛОКЛ). Корпуси ЛОКЛ знаходяться обіч вулиць Чернігівської та вулиці Юрія Руфа, отож цю місцевість називають «Медінститут».

Головний корпус Львівської обласної клінічної лікарні. Сучасне фото.

Медова Печера або Медунка – пам’ятка природи, печера, відкрита наприкінці ХІХ століття під час видобутку каміння. Свою назву печера, яка складається із двох великих зал, сполучених вузьким проходом-хідником отримала від жовто-медового кольору каміння, що утворює її склепіння. Печера знаходиться в місцевості Майорівка в Личаківському районі м. Львова. Тут також є однойменна вулиця.

Муровані мости - місцевість на території сучасного Шевченківського району м. Львова в районі перехрестя сучасних вул. Замарстинівської та Хімічної. У ХІХ - на початку ХХ століття тут була Замарстинівська (Голосківська) рогачка. Давніше тут був кам'яний мурований міст через рукав Полтви під назвою "Корито". Власне від цього мосту і пішла назва місцевості. До ХІХ століття назву "Муровані мости" мала дорога до с. Замарстинова, тобто сучасна вул. Замарстинівська.

На байках (Байки) – місцевість у Франківському районі м. Львова, частини дільниці «Новий Світ», яка існувала у Львові від кінця ХІХ століття. Є дві версії походження назви. За першою назва пов’язана із природними особливостями цієї заболоченої колись території (Мочарі, Баюри, Байки), а друга – із рельєфом: На балках – На байках. Назву «На байках» носила сучасна вулиця Київська. Навколо цієї вулиці і локалізувалося поселення, перша згадка про яке датується XVI століттям.

На Болонях (На Болотах) – територія в Личаківському міста Львова між вулицями Польовою, Пластовою та Богданівською. Зараз цей топонім майже не використовується.

На Горах – такий топонім на старих мапах Львова використовується для місцевості обіч сучасних вул. Козацької, Кошової та Табірної та місцевості на території сучасного Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» на схід від Знесінського цвинтаря. Ці назви зараз майже не використовуються.

На Гостинцю – місцевість із непарної сторони сучасної вул. Личаківської на території колишньої приміської громади Лисиничі (нині – Личаківський район). Локалізується в районі дріжджового заводу «Ензим».

На Помірках – територія в Личаківському районі м. Львова між вул. Золочівською та Польовою. Зараз цей топонім майже не використовується.

На Потоках – місцевість в Личаківському районі м. Львова на території колишньої громади Знесіння поруч із залізницею Львів – Красне.

На Тарнаві – місцевість на території колишньої громади Знесіння в сучасному Личаківському районі м. Львова поруч із залізницею в напрямку Красного та Сапіжанки, поруч із місцевістю На помірках. За словами І. Крип’якевича, у 1648 році під час облоги Львова військами під проводом Богдана Хмельницького тут стояв табір козацького полковника Максима Кривоноса.

«Негри» – назва місцевості у м. Винники (Личаківський район м. Львова) обіч вулиці Кільцевої. В цій місцевості за часів СРСР знаходилася військова частина (діє і до тепер). Поруч були будинки, в яких мешкали переважно родини російськомовних військовослужбовців. Їхні діти переважно навчалися у середній школі № 39 із російською мовою навчанння. Переважна більшість мешканців місцевості «Негри» суттєво відрізнялася від корінних винниківчан за культурою та звичаями, звідси і назвисько – «негри». На початку 1990-х років значна частина військових виїхала із Винник, частина українізувалася. Школа № 39 перейшла на українську мову викладання, зараз має назву «Берегиня». Назва місцевості вкоренилася, тому значна частина теперішнього населення і не знає чому вони «живуть на Неграх».

Новий Львів – місцевість у Сихівському районі м. Львова, розташована між вулицями Василя Стуса, Дібровною, Івана Франка та Панаса Мирного. На початку ХХ століття тут був фільварок Красучин, названий у 1881 році на честь його власника Миколи Красуцького. Цей фільварок знаходився на перехресті сучасних вулиць Василя Стуса та Героїв Крут. У 1910 р. архітектори Ф. Касслер та А. Остен запланували створити тут дільницю вілл. Вони створили план міста-саду у вигляді прямокутника із великою круглою площею-сонцем в центрі, від якого розходилося шість вулиць-променів. На них планувалося споруджувати вілли та дво- трьохповерхові будинки, оточені садами. До початку І світової війни збудували лише кілька будинків обіч сучасних вулиць Тернопільської та Героїв Крут. У 1930-х рр. за проектом архітектора Тадеуша Врубеля спорудили дільницю вілл у стилі функціоналізму. Більшість із них споруджено за типовими проектами, лише кілька будинків мають індивідуальні риси.

Новий Світ – дільниця на південний захід від центру Львова, яку утворено у 1913році і яка стала 6 адміністративною одиницею в м. Львові поряд із Середмістям, Бродівським (Личаківським), Галицьким, Жовківським та Краківським передмістями. Назву «Новий світ» також носила сучасна вулиця Степана Бандери. Наприкінці ХІХ століття назва «Новий Світ» поширювалася на місцевість між Городоцькою і Сокільницькою (пізніше – Вулецькою) дорогою, тобто між сучасними вул. Городоцькою і Сахарова. Із півдня місцевість Новий Світ обмежувалася залізницею Львів – Чернівці, яку споруджено у 1865 – 1866 рр. У 1930-х рр. Новий Світ разом із Кульпарковом увійшли до складу VI дільниці. Межі Нового світу тоді пролягали сучасними вулицями Кульпарківською, Федьковича, Ангеловича, Митрополита Андрея, Листопадового Чину, Матейка, Каменярів, Колеси, проходили повз казарми на Цитаделі до Академічного дому (нині – корпус Української академії друкарства), звертаючи на південь. Далі вони йшли вул. Грецькою, Зарицьких та Героїв Майдану. Місцевості Новий Світ і Кульпарків розмежовувало залізниця Львів – Чернівці. В межах Нового Світу виявилися історичні місцевості Сикстівка, Байки, Кастелівка, Францівка та околиці Пелчинського ставу. Із 1973 року територія колишньої дільниці Новий Світ увійшла до складу Радянського (нині Франківського) району м. Львова.

Освіча – місцевість у Сихівському районі м. Львова південніше від сучасної вулиці Хуторівки. Сільська оселя Освіча згадується у XV століття, проте потім люди перестали жити в цій місцевості, І. Крип’якевич припускає, що село було знищене під час ворожих нападів. У пам’ять про історичну місцевість Освіча в Сихівському районі є вулиця Освицька, яка сполучає вулицю Михайла Гориня (Львів) із вулицею Лісною в с. Зубра Львівського району. Вулиця прокладена в межах колишнього Освицького гаю, на частині території якого споруджено Львівський транкоремонтний завод. Зараз цей топонім майже не вживається.

Папарівка – територія в районі сучасної залізничної станції Підзамче, належить до Шевченківського району м. Львова. Обмежена сучасною вул. Замковою та залізницею Львів – Красне. У пам’ять про історичну назву Папрівка у Львові існує однойменна вулиця. На Папарівці у ХІХ столітті існував цвинтар, на його території тепер станція Підзамче. Зараз цей топонім вживається рідко.

Пасіки Галицькі – місцевість у Личаківському районі м. Львова в районі сучасної вул. Джорджа Вашингтона. Цю назву носить бічна вулиця магістральної вул. Дж. Вашингтона. На початку ХХ століття на Пасіках Галицьких поруч із парком Погулянка було збудовано потужні цегельні, які належали іпотечному банку. До цих цеголень проклали залізничну колію від станції Персенківка. Назва місцевості Пасіки походить від пасік, заснованих тут в XVI столітті львівськими міщанськими родинами Шимоновичів та Бернартовичем.

Пасіки Личаківські – місцевість у Личаківському районі м. Львова обіч сучасної вул. Пасічної. Після ІІ світової війни – село Пасіки Винниківського району Львівської області. Зараз ця територія забудована багатоповерховими будинками.

Пасіки міські – місцевість у Сихівському районі м. Львова обабіч сучасної вул. Пимоненка.

Піскові озера – назва парку і водоймищ у Франківському районі м. Львова на території колишньої дільниці Новий Світ (місцевість Францівка). За радянських часів водоймища та парк називалися Алтайськими. Парк створено на місці старих піщаних кар’єрів, які у ХІХ столітті належали фабриці Йозефа Франца.

Персенківка – назва місцевості, вулиці та залізничної станції Львівської залізниці у Сихівському районі м. Львова. Місцевість локалізується вулицями Стрийською, Луганською, Рахівською та Хортицькою. Назва «Персенківка» виникла у XVII столітті і походить від прізвища львівського купця Якова Персінга, який у 1687 р. придбав цю земельну ділянку. До цього ця місцевість мала назву Коснерівка за прізвищем власника львівського міщанина Коснера. У 1866 році через місцевість Персенківка пройшла залізниця Львів – Чернівці. Станція Персенківка тут, вочевидь, з’явилася не відразу. Найбільш ймовірно, що станцію почала функціонувати на початку 1890-х рр., коли було збудовано відгалуження до верхньої тераси Стрийського парку, де у 1894 році проходила Галицька виставка крайова. Із 1909 року станція Персенківка обслуговувала міську електростанцію, побудовану обіч сучасної вулиці Козельницької. За часів СРСР станція Персенківка обслуговувала Львівський автобусний завод та низку інших підприємств, частина із них мали під’їзні колії від цієї станції.

Песій ринок – давня назва місцевості в Личаківському районі м. Львова, околиця сучасних вул. Пекарської та Туган-Барановського. За словами історика І. Крип’якевича походження назви невідоме.

Підбірці – село у Львівській міській територіальній громаді, яке раніше належало до Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району. Перша згадка про село датується 1454 роком. Із 1934 року с. Підбірці належало до Гміни Кривчиці. У 1942 р. під час німецької окупації с. Підбірці включено до складу м. Львова. Після 1944 р. с. Підбірці належить до Лисиничівської сільської ради і входили до складу Винниківського, Новояричівського та Пустомитівського району. У 2020 році с. Підбірці увійшли до складу Львівської міської територіальної громади.

Підголоско – місцевість у Шевченківському районі м. Львова на північ від перехрестя вул. Варшавської та пр. Чорновола, однойменна вулиця. Обіч вул. Підголоско в 1980-х рр. споруджено головний корпус Українського поліграфічного інституту (нині – Українська академія друкарства) та гуртожитки цього внз, а також університету фізичної культури. За радянських часів обіч вул. Підголоско розташовувався рубероїдний завод, який мав адресу вул. Підголоско, 4. В часи незалежної України це підприємство мало назву ВАТ «Львівпокізол».

Підзамче – історична місцевість у Львові на території колишнього Жовківського передмістя в західній та і північній околиці Високого Замку, «околиця під давнім гродом», за словами І. Крип’якевича. У ХІІІ—XIV ст. в її межах сформувався центр княжого міста (поділ). У 1869 році біля підніжжя Замкової гори на залізниці Львів – Красне споруджено залізничну станцію і вокзал Підзамче. Ця назва поширилася і на довколишні квартали, розташовані на північний схід від давнього центру міста Львова.

Підсегнівка (Підсигнівка, Мала Сигнівка) – місцевість у Франківському районі міста Львова, колишнє село Пустомитівського району Львівської області, яке було розташовано поруч із львівською місцевістю Сигнівка. Приєднано до міста Львова рішенням Львівського облвиконкому від 13 червня 1962 року. Місцевість Підсигнівка локалізується сучасними вулицями Любінською, Кульпарківською, Садовою та Виговського. Зараз цей топонім практично не використовується.

Піліховські грунти – територія, яка обмежена сучасними вулицями Єрошенка, Золотою, Сосенка та парковою зоною на півночі. Зараз цей топонім практично не вживається.

Піонерське урочище - місцевість в Сихівському районі м. Львова, де у 1956 – 1980 рр. за лісопарком «Зубра» існував ставок під назвою «Піонерське озеро» площею 20 гектарів, яке наповнювалося водою із ріки Зубра. Зараз на місці озера – висушена долина.

Пирогівка – місцевість на території Сихівського району м. Львова, раніше – хутір Пирогівка, який розташовувався обабіч сучасної вулиці Пирогівка. Місцевість локалізується вулицями Пасічною, Зеленою та Вулецькою і обмежується Винниківським лісопарком. Другорядні вулиці – Колодяжна, Межова, Надійна, Перелітна та Простора.

Погулянка – місцевість в районі кінцевої трамвайного маршруту № 7 в Личаківському районі міста Львова, вона локалізується вулицями Зеленою, Погулянкою, Пасічною та Дж. Вашингтона. Назва «Погулянка» походить від слова «гуляти».

Парк "Погулянка". Сучасне фото.

У XVII столітті сучасна Погулянка була частиною т.зв. «Аттельмаєрівської Пасіки» – у 1641 році міські лани в районі сучасного парку «Погулянка» взяв в оренду Ян Аттельмаєр – бургомістр і війт м. Львова у 1655 – 1663 рр. Він розселив тут селян-орендаторів та заснував пасіку. Дотепер один із витоків Полтви¸ який починається на Погулянці, називається Пасіка.

Поле панське – місцевість на території колишньої приміської громади Мале Голоско (сучасний Шевченківський район м. Львова).

Полноча – місцевість на території колишньої приміської громади Козельники (Козільники), нині Сихівський район м. Львова.

Привокзальна – топонім, який використовується для означення місцевості в районі сучасної пл. Кропивницького, вул. Городоцької та Чернівецької. Охоплює територію біля головного і приміського вокзалів Львова та Привокзального ринку. Цікаво, що вулиці чи площі Привокзальної у Львові ніколи не було, хоча водії трамваїв, які рухалися в депо № 1, оголошували «До Привокзальної, у парк». У 1990-х рр. був популярним шлягер співака львівського походження Гаріка Крічевського «Привокзальна».

Професорська колонія – територія в Личаківському районі м. Львова, яка до 1931 р. належала до громади Кривчиці і обмежується недіючою станцією Личаків, парком «Шевченківський Гай», Кривчицями та вул. Глинянський Тракт. Професорська колонія є кварталом віл, де мешкали заможні львів’яни, в т.ч. і «професори» – вчителі та викладачі. Проект Професорської колонії розробили архітектори Тадеуш Врубель, Леопольд Мартин Карасіньський та Максиміліан Кочур. Забудова – переважно одно-, дво- та трьохповерхова. За радянських часів у місцевості Професорська колонія збудовано завод «Теплоконтроль» (пізніше – ВО «Мікроприлад»). Головна вулиця Професорської колонії – Ніщинського (за часів Польщі Нусбаум-Гіляровича, а раніше – Горне Корзо).

Професорська колонія. Сучасне фото.

П’ятий парк – залізнична станція (зупинний пункт) в межах м. Львова на лінії Львів – Мостиська-ІІ. Поруч із зупинним пунктом розташовані колії для відстою пасажирських поїздів. Назва «П’ятий парк» розповсюджується і на сусідній лісопарк площею 189 гектарів, який має офіційну назву «Лісопарк «Білогорща».

«Ранго» – південна околиця Винник і частина с. Волиця (колишня Перша Вулька) від вул. Забава до ставів і озера «Електрон». З 1950-их до початку 1990-их рр. там знаходилися кантора, пилорама, дитсадок радгоспу «Винниківський».

Робітнича колонія – місцевість на території колишньої громади Кривчиці на схід від Професорської колонії. Тут мешкали переважно робітники підприємств міста Львова. Робітнича колонія розміщувалася обабіч вул. Дорога Кривчицька (до вул. Над Джерелом). Після ІІ світової війни Робітнича колонія була окремим населеним пунктом – с. Колонія, яке було прилучене до території м. Львова від 2 квітня 1958 року. Робітнича колонія виникла обабіч сучасних вулиць Кривчицька Дорога, Втіха та Березова.

Рогачка – назва внутрішньої митниці на адміністративній межі міста Львова за часів Австро-Угорщини. На межах міста Львова було 9 рогачок (німецькою – schranken, бар’єр): Бродівська (Личаківська), Жовківська, Замарстинівська, Клепарівська, Янівська, Городоцька, Вулецька, Стрийська та Сихівська.

Термін «Рогачка» в якості топоніму зараз використовується для двох місцевостей, на місці колишніх Личаківської та Жовківської рогачок. Це, відповідно, район перехрестя вул. Личаківської, Пасічної та Глинянський Тракт та район перехрестя вул. Богдана Хмельницького, Волинської та Механічної.

«Рокс» – місцевість у Залізничному районі м. Львова в районі Будинку науки і творчості Львівської залізниці (Палац залізничників) на вул. Федьковича, 54/56. Назва «Рокс» походить від назви кінотеатру «Роксі», який містився за польських часів у будівлі Палацу залізничників.

Роллерівка – місцевість в Личаківському районі м. Львова у верхній частині сучасної вулиці Тарнавського. Зараз цей топонім практично не вживається.

Рудно (Рудне) – селище міського типу, яке входить до складу Залізничного району міста Львова, а також станція Львівської залізниці на лінії Львів – Мостиська-ІІ. У XIV столітті села Рудно та Зимна Вода були єдиним маєтком під назвою «Зимна Вода». До середини ХІХ століття Рудно вважалося присілком села Зимна Вода. У 1880 році в Рудному було 70 будинків із 480 мешканцями в гміні і 5 будинків із 37 мешканцями на околицях села. Більшість населення були греко-католиками (418 осіб), 463 мешканці були русинами. У 1940 році Рудно отримало статус селища місткого типу, яке 10 січня 1963 року було включене до складу міста Львова.

Рури, На Рурах – давня назва території обіч сучасної вулиці Костя Левицького в Личаківському районі м. Львова. Назва походить від давнього водогону, який йшов до центру міста від джерел на Погулянці.

Рясне-1 та Рясне-2 – житлові масиви та промзона в Шевченківському районі м. Львова обіч вул. Шевченка та вул. Величковського (Рясне-2). Територія Рясне обмежено вул. Шевченка, Лукашевича і Вінниця. Раніше на цих територіях знаходилося село Рясна-Польська, перша згадка про яке датується 1430 роком. У 1880 р. в с. Рясна-Польська мешкало 1125 осіб, із них 11 русинів, решта – поляки. Вперше село Рясна-Польська приєднано до складу м. Львова у квітні-липні 1942 року в час німецької окупації Галичини, воно входить до Х дільниці «Міський ліс» (Штадтвальд). У радянські часи с. Рясна-Польська було перейменоване у с. Рясне, входило до складу Івано-Франківського р-ну Львівської області. Із 1959 р. с. Рясне увійшло до складу Рясна-Руської сільської ради, яка входила до складу Яворівського району Львівської області.

Мікрорайон Рясне із пташиного польоту. Автор фото Віктор Ольхов.

Промислове і житлове будівництво на території с. Рясне Яворівського району Львівської області розпочалося у 1970-х рр. Виробничі корпуси тут збудували підприємства «Електрон», «Конвеєр», «Автонавантажувач» та «Львівсільмаш». Ці підприємства тут споруджували і житлові будинки.

9 березня 1988 року Президія Верховної Ради Української РСР прийняла Указ «Про розширення меж міста Львова» с. Рясне Ряснянської сільради Яворівського району Львівської області загальною площею 477 гектарів було включено до складу м. Львова.

Рясна-Руська – село, яке входить до склад Львівської міської територіальної громади від 17 липня 2020 р., до того входило до складу Яворівського району Львівської області. Знаходиться за 5 кілометрів на захід від м. Львова обіч траси міжнародного значення М10 Львів – Краковець. До складу Рясна-Руської сільської ради також входило с. Підрясне із населенням біля 700 осіб. Рясна-Руська сільрада працювала із 25 травня 1988 року до 2020 року.

«Санта-Барбара» – місцевість у Сихівському районі м. Львова у кінці пр. Червоної Калини обіч площі, де розміщені кінцеві зупинки автобусних маршрутів. Назва «Санта-Барбара» походить від магазину (торгового центру) «Зубра-центр» за адресою пр. Червоної Калини, 109, будівля якого була спроектована архітекторами А. Ващком, В. Каменщиком та Є. Мінковою. У конструкції будівлі використано напівкруглі аркади, схожі на ті, які були логотипом популярного на початку 1990-х років американського серіалу «Санта-Барбара».

«Сахалін» – місцевість у місті Винники в районі сучасної вулиці В. Івасюка, територія колишньої військової частини і військового містечка. Назву «Сахалін» місцевість отримала іще у 1950-х рр., оскільки була «ізольована» від решти території міста Винники. Військова частина та військове містечко знаходилися в лісі Жупан під Чортовою (Чатовою) Скелею.

Середмістя – територія давнього міста Львова в межах середньовічних мурів площею усього біля 50 гектарів. В наслідок адміністративного поділу Львова, запровадженого у 1789 році, Середмістя було окремо V дільницею міста, яка німецькою називалася Stadtmitte.

Сигнівка – місцевість у Залізничному районі міста Львова, обмежена вулицями Патона та Городоцькою. У давніші часи (відповідно до мапи Львова 1938 року) до Сигнівки належала територія від Богданівки до Скнилова і аж до Кульпаркова і Скнилівка. Сигнівка початково була приміським селом, назва якого походить від маєтку братів Сіньї (італійською Signi). У кінці XVIII століття Сигнівку заселяли німецькі колоністи. У 1920 – 1930 рр. на Сигнівці активно споруджують нове житло – переважно особняки для робітників. Із 11 квітня 1930 року Сигнівку приєднано до території міста Львова. В межах історичної місцевості Сигнівка в радянські часи було збудовано житловий масив «Сріблястий».

Сикстівка – місцевість обабіч верхньої частини сучасної вулиці Дорошенка в Галицькому районі м. Львова. Назва походить від прізвища лікарня і бургомістра Львова Еразма Сикста, який у цій місцевості на початку XVII століття мав свій маєток. До 1938 року сучасна вулиця Дорошенка мала назву Сикстуська на честь Е. Сикста. Зараз цей топонім практично не використовується.

Ситихів – село у Львівській міській територіальній громаді, яке знаходиться на південний схід від м. Львова, на південь від села знаходиться м. Дубляни, відстань до м. Львова – 19 км. Перша згадка про село датується 1571 роком. До 2020 року село Ситихів підпорядковувалося Дублянській міській раді Жовківського району Львівської області.

Сихів – колишнє село Пустомитівського району Львівської області, а також назва великого житлового масиву в однойменному районі м. Львова, залізнична станція Львівської залізниці у Сихівському районі м. Львова. Перша згадка про с. Сихів датується 1409 роком. Вважається, що назва села Сихів походить від усіченої форми давньослов’янського імені Сех. У 1525 році село Сихів отримало магдебурзьке право. До 1673 року на Сихові був лише один фільварок. У 1774 р. на Сихові налічувалося 46 селянських дворів із 75 кіньми і 45 волами. У 1866 році через землі Сихова пройшла залізниця Львів – Чернівці, тут було збудовано станцію, пасажирський будинок якої зберігся і досі.

Сихівський житловий масив. Сучасне фото.

Вперше село Сихів було включено до складу м. Львова під час німецької окупації із 1 липня 1942 року, проте у 1944 році село відійшло спочатку до Винниківського, а із 1959 року – до Пустомитівського району Львівської області. Із 13 червня 1962 року с. Сихів включено до складу м. Львова. Забудова Сихівського жилового масиву почалася у 1979 році. Зараз в Сихівському житловому масиві мешкає біля 120 тисяч мешканців.

Скнилів - приміське село Львівського району на околиці м. Львова, яке належить до Зимновідської сільської ОТГ та вантажно-пасажирська станція Львівської залізниці на західній околиці Львова (адреса – м. Львів, вул. Авіаційна, 2). Станція знаходиться на залізниці Львів – Стрий, яку збудовано у 1873 році, вона почала працювати до 1925 року. В пасажирському сполученні обслуговує приміські поїзди, які курсують в напрямках Стрия, Самбора та Трускавця.

Скнилівок – місцевість у Залізничному районі міста Львова, яка розташована від межі міста і обмежена вулицями Любінською, Виговського та Кульпарківською, раніше – село Пустомитівського району Львівської області. Село Скнилів закладено у 1427 році власником с. Зубра Яром Бєрава Зубрським. У XVI столітті поблизу села Скнилова поселилося кілька родин, нове поселення отримало назву Скнилівок або Малий Скнилів. У 1607 році польський король Сигізмунд ІІІ Ваза подарував Скнилівок шпиталю Св. Духа у Львові, тоді в селі налічувалося лише чотири двори. Із 1927 році в с. Скнилівок розташувалося Львівське льотовище (початково діяло на Левандівці). 13 червня 1962 року с. Скнилівок було приєднано до м. Львова рішенням Львівського облвиконкому.

Снопків – місцевість у Галицькому районі Львова, яка включає теперішній Снопківський парк і обмежена вулицями Кубанською, Зеленою, Липовою Алеєю і Стуса. Назва місцевості походить від фільварку Снопків, який розташовувався приблизно на місці сучасного стадіону «Україна» і початково належав міщанській родині Снопків. Власником цього фільварку на початку ХІХ століття був львівський архітектор французького походження П’єр Дені Гібо. Відповідно місцевість поруч називалася Губівка.

Софіївка – місцевість на межі Галицького і Сихівського районів міста, обмежена вулицями Стрийською, Панаса Мирного, Ярославенка, Дібровною та Свєнціцького. Назва походить від костелу Св. Софії (вул. Івана Франка, 121,а), початково дерев’яного, закладеного у 1594 році коштом львівської міщанки Софії Ганель. Раніше ця місцевість мала назву Кошнарівка – від прізвища Яна Кошнара – колишнього власника фільварку та цегельні в цих краях. Софія Ганель була вдовою Станіслава Ганеля – онука Яна Кошнара. Район Софіївки особливо активно забудовувався в кінці ХІХ століття. Свої вілли тут мали Іван Франко та Михайло Грушевський.

Сріблястий – житоловий масив у Франківському районі міста Львова, споруджений у 1970-х рр. Локалізується сучасними вулицями Любінською, Патона та Ряшівською. Ця назва практично не вживалася навіть за радянських часів.

Табори – місцевість на території колишньої сільської громади Кривчиці в Личаківському районі м. Львова обіч вулиці Богданівської. Цю назву місцевість отримала через те, що тут табором стояли козаки під час облоги м. Львова військами під проводом Богдана Хмельницького.

Турецькі шанці – назва гори Шембека (Вроновських) при вулиці Коперника, яку вживали до ХІХ століття.

Филипівка – місцевість у Личаківському районі м. Львова, яка локалізується вулицями Зеленою, Студентською, Погулянкою і територією парку «Погулянка». Ця місцевість також носила назву Квітківка. Назва місцевості походить від цегельні Филипівка, яка працювала у ХІХ столітті і належала Филипу Мойзесу Маркусу. У 1930-х рр. на місці цієї цегельні збудовано невеликий житловий район із дво- і триповерхових будинків, який отримав назву Филипівка. Другорядні вулиці Филипівки – Азовська, Аральська та Братуня.

Францівка – місцевість в районі сучасних вулиць Гіпсової та Коновальця. У другій половині ХІХ століття в районі вулиці Гіпсової Йозеф Франц створив гіпсову фабрику і оселився поруч сам. Саме від його прізвища і походить назва місцевості. Назву «Францівка» мала також вілла на сучасній вулиці Коновальця.

Фридрихівка – територія в сучасному Шевченківському районі обіч сучасної вул. Т. Шевченка на захід від Янівського цвинтаря, в районі сучасної вул. Татарбунарської і кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 7, між Клепаровом та Батарівкою (Кам’янкою). Назва, вочевидь, походить від імені жінки губернського радника Ернста Кортума (на його честь названа сусідня гора і лісопарк) Фридеріки. Власний фільварок Кортум назвав на честь жінки Фридерікенгоф, ця назва трансформувалася у Фридрихівку. Зараз цей топонім практично не використовується.

«Хрест» - місцевість біля перехрестя сучасних вулиць Київської та Генерала Чупринки. Тут трамвайні рейки перетинаються під прямим кутом.

Хуторівка – місцевість в районі однойменної вулиці в Сихівському районі м. Львова. Назва Хуторівка походить від хутора при селі Козельники (Козільники). Вулиця Хуторівка, яка сполучає вул. Стрийську і пр. Червоної Калини, була збудована у середині 1980-х рр. коштом Львівського автобусного заводу на місці ґрунтової дороги. Реконструкцію вулиці Хуторівки проведено у 2020 р., тут прокладено тролейбусну лінію.

Цезарський лісок – місцевість (зелена зона) на території сучасного Личаківського району обіч вулиць Лісна та Піскова.

Цетнерівка – місцевість у Личаківському районі, яка локалізується вул. Центерівкою, Марка Черемшини та територією ботанічного саду Львівського національного університету. Назва місцевості походить від імені Ігнація Цетнера (1728 – 1800) – польського військового і державного діяча, який був засновником парку Цетнерівка на околиці Львова. Під лісом Ігнацій Цетнер побудував власний будинок і при ній, над ставом, заснував великий сад. Цетнер був садівником-аматором і при своїй садибі він виплекав чудові городи і величавий парк, в якому росли не тільки місцеві, але й чужоземні дерева. Серед дерев простягалися квітники. У Львові славилися оранжереї Цетнера, де виростали найцінніші квіти. У парку були альтани, лавочки, криничка, захована в тіні дерев, на ставку плавали лебеді. У першій половині ХІХ століття парк Цетнерівка був улюбленим місцем відпочинку львів’ян. Пізніше Цетнерівка перейшла в інші руки, отож сад і парк занепав. Львівський університет викупив частину Цетнерівки і влаштував тут ботанічний сад.

«Чорнобильська лікарня» – народна назва Західноукраїнського спеціалізованого медичного центру на вул. Дністерській, 27. До 2009 року цей лікувальний заклад мав назву Львівська обласна дитяча спеціалізована клінічна лікарня. Народну назву «Чорнобильська лікарня» клініка отримала тому, що у 1990-ті рр. пріоритетом роботи лікарні було надання медичної допомоги дітям, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року.

Чортові скелі або Чатові (Чотові) скелі – група скель, а також пагорб, пам’ятка природи місцевого значення. Скелі розташовані біля південної околиці села Лисиничі Львівської міської територіальної громади між містами Львовом та Винниками в межах Винниківського лісопарка. Висота Чортових скель – 414 метрів над рівнем моря.

Чортові скелі – дуже мальовнича місцевість, через легкодоступність та близькість до Львова є улюбленим місцем відпочинку львів'ян. Чортовими скелі називають через легенду, в якій йдеться про чорт ніс цю скелю, щоб знищити християнський храм у Львові (церкву Св. Юра). Чатовими (Чотовими) скелі називають тому, що в давні часи ці скелі використовувалися в ролі поста спостереження на околицях Львова. Археологи тут знайшли залишки культури часів Короля Данила.

Чортові (Чатові) скелі у Винниківському лісі. Сучасне фото.

На думку археологів, під скелею було найдавніше поселення на території Львова – мисливський табір, який існував раніше, а ніж Кирилівська стоянка в Києві (19 тис. років тому) та поселення на вул. Спажистій у Кракові (25 тисяч років тому). Давні мисливці полювали на території нинішнього Львова на мамонтів, печерних ведмедів та левів.

Шемберка або Гора Шембека – пагорб, який стрімко спускається до вул. Коперника у Львові. Таку назву гора носить із XVII століття. Під час облоги Львова у 1648 році козаки під проводом Богдана Хмельницького опанували цю гору. У 1672 році під час облоги Львова турками вони розмістили тут батарею із чотирьох важких гармат, через це до половини ХІХ століття гору також називали «турецькими шанцями». Також цю гору називали «горою Вроновських», оскільки на її сточищі було побудовано шляхетний двір, який у 1791 – 1829 рр. належав Станіславу Вороновському. На горі Шембека було збудовано львівську цитадель.

Шімзерівка - історична місцевість у Личаківському районі м. Львова обіч сучасної вул. Мечникова навколо сучасної Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні. Назва походить від прізвища братів Шімзерів (Антона й Йогана-Баптиста), які працювали у Львові у першій половині ХІХ століття. Зараз цей топонім майже не вживається. (За інформацію дякую пану І. Мончуку).

Шипшина (гора) – пагорб у Винниках біля Львова висотою 336 метрів, який належить до Давидівського пасма. Біля підніжжя гори Шипшина розташована Цісарська криниця (1826) – цікавий туристичний об’єкт. Через схил гори у 1787 році прокладено цісарську дорогу на Золочів та Броди. Ця дорога і сьогодні поєднує Винники зі Львовом.

Штілерівка – місцевість в Личаківському районі м. Львова, яка обмежується вулицями Шота Руставелі, Скельною, площею Петрушевича, вулицями Самійленка, Черешневою та Олени Пчілки. Назва місцевості походить від прізвища власника цегельні, яка розташовувалася неподалік під горою Яцка. Цегельня Штілера існувала і у ХІХ столітті. На Галицькій виставці крайовій вона була представлена власним павільйоном.

Шуманівка – місцевість у Личаківському районі м. Львова, район вулиць Костя Левицького, Тершаківців, Пекарської та Мечникова. Назва походить від пагорба Шуманівка (321 м. над рівнем моря), який також називався Новокампіанівська гора. На цьому пагорбі збереглися сліди оборонних валів, споруджених у XVII ст. за наказом львівського бургомістра Мартина Кампіана. Зараз топонім Шуманівка практично не використовується львів’янами.

Юстгляцівка – місцевість обіч сучасної вулиці Стрийської, назва її походить від імені і прізвища львівського міщанина Юста Гляца, який іще у XVI столітті заклав тут фільварок.

Ялівець – громада на теренах сучасного Личаківського району, обіч вул. Личаківської за т.зв. Личаківською рогачкою, яка належала до м. Львова. Тут розміщувалися казарми ландверу, збудовані в кінці ХІХ століття. Назва місцевості «Ялівець» походить від однойменної родини, останні екземпляри якої тут зустрічалися іще у 1930-х рр. До цієї місцевості також вживалася назва «Машів». Зараз назву Ялівець носить одна невелика вуличка в Личаківському районі. Територіально Ялівець обмежується сучасними вулицями Пасічною, Личаківською, Голубця, Буковою. Нині ця назва вживається рідко.

Янівські болоні – територія в Залізничному районі м. Львова обіч сучасної вулиці Естонської. У 1843 – 1890-х рр. в цій місцевості проводилися кінні перегони.

Перелік джерел інформації

1. Блог Андрія Байцара. Допис ««Негри», «Камчатка», «Сахалін», «Ранго» – радянські топоніми м. Винники».

2. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986 – 422 с.;

3. Крип’якевич І.П. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – 167 с.

4. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі. – 528 с.

5. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 272 с.;

6. Мельник Б.В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ – ХХ століття.а – Львів: Світ, 2001. – 128 с.;

7. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;

8. Степанів О. Сучасний Львів. В 700-ліття заснування міста Львова. – Нью-Йорк: Говерля, 1953. – 168 с.

При підготовці матеріалу використано історичні карти м. Львова 1844 , 1871, 1894 , 1909, 1910, 1916, 1921, 1925, 1932 і 1939 років.

Шукати в цьому блозі

Блог Антона Лягушкіна

Історичні топоніми міста Львова та Львівської міської територіальної громади

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кривчиці, Яловець, Професорська колонія, На Горах, Підгори – околиці міста Львова

60-річна історія Львівської середньої школи (ліцею) № 70

Давня Глинянська дорога і цісарський гостинець до Золочева або відомі і невідомі деталі із історії вулиць Личаківська та Тракт Глинянський