Личаківський парк і його історія

Личаківський парк і пам'ятник Бартошу Гловацькому. Світлина початку 1910-х рр.

Терени Личаківського парку обмежуються вулицями Личаківською, Пасічною та Цетнерівкою, а також Спортивним комплексом інституту фізкультури («Скіф»). Цей парк заснований майже 140 років тому.

Личаківський парк розміщений на горбистій місцевості обіч однойменної вулиці. У другій половині ХІХ століття ця територія була окраїною міста Львова. На території парку відбувався видобуток піску та глини. Поруч знаходилася Личаківська (Бродівська) рогачка – внутрішня митниця. Висадку Личаківського парку розпочалася 1883 року. Проект парку розробив інспектор міських плантацій (головний міський садівник) Арнольд Рьорінг (1840 – 1913). На початку територія парку складала біля 6 гектарів. Територія майбутнього парку була впорядкована – глиняні та піщані кар’єри були частково засипані, було прокладено пішохідні доріжки, які звиваються схилами ярів та горбів. У 1880-ті роки на території Личаківського парку були висаджені саджанці чорної сосни, смереки, клену, липи та берези. Офіційно парк було відкрито у 1892 році. 

Личаківський парк. Вигляд в сторону вулиці Пасічної. Сучасне фото.

На місці Личаківського парку в ХІХ столітті стояв т.зв. «Чортів млин». За переказами на пагорбах Личакова перший млин в XVII столітті перші млини-вітряки збудував львівський патріцій Мартин Кампіан. На початку ХІХ століття один із львівських підприємців за голандськими зразками збудував на території сучасного Личаківського парку великий млин-вітряк. Проте потужні личаківські вітри дуже скоро пообривали крила цього млина-вітряка і зробили його непрацездатним. Власник зрікся млина, він довший час стояв пусткою. Мешканці Личакова назвали цей млин «Чортовим». Його руїни розібрали під час облаштування Личаківського парку. Із «Чортовим млином» були пов’язані численні легенди, які описували Адам Краєвський, Іван Крип’якевич, Павло Гранкін та Юрій Винничук. В пам’ять про «Чортів млин» було названо сучасну вулицю Россі, яка носила назву Вітрякової.

В грудні 1894 року Верхнього Личакова сягнула лінія електричного трамвая. Трамвайна кінцева знаходилася біля школи Зіморовича (нині – середня школа № 63). В середині 1890-х рр. Личаківський парк стає одним із улюблених місць проходів львів’ян.

Личаківський парк. Сучасне фото

У 1905 році на території Личаківського парку, обіч вулиці Личаківської було встановлено пам’ятник польському національному герою Войцеху Бартошу Гловацькому (1751 – 1794) – селянину, ватажку т.зв. «косіньєрів» часів повстання Костюшка. Бартош Гловацький брав участь у Рацлавицькій битві 4 квітня 1794 року. Загинув під час битви під Щекоцинами 6 червня 1794 року. Львівський пам’ятник Бартошу Гловацькому є останньою роботою львівського скульптора Юліана Марковського (1846 – 1903), яка була завершена львівським скульптором українцем Григорієм Микитовичем Кузневичем (1871 – 1948).

Пам'ятник Бартошу Гловацькому. Стара листівка 1900-х рр.

На карті міста Львова, виданій у 1894 році, Личаківський парк не показаний. Личаківський парк позначений на низці мап міста Львова, які були видані у 1909 році. Зокрема на мапі "LWÓW – LÉOPOL – LEMBERG – ЛЬВОВЬ" Личаківський парк позначений як «Парк Костюшко»  (польською мовою «Park Kosciuszki»). Він був названий на честь Тадеуша Костюшко (1746 – 1817) – польського національного героя, учасника війни за незалежність Сполучених штатів Америки та лідера повстання 1794 року, метою цього повстання було відновлення незалежності Польщі. Поруч із Личаківським парком позначено стадіон Соколу (Boisko Sokola), а трохи далі, в районі вулиці Мазурівка показано Новий ботанічний сад (Nowy ogrod botaniczny). На іншій мапі «Plan_Lwowa», яку теж було видано у 1909 році, теж бачимо Личаківський парк, який позначено як «Парк Костюшко». 

Пам'ятник Бартошу Гловацькому в Личаківському парку. Світлина початку ХХ ст.

На мапі міста Львова та околиць, яка була видана у 1910 році парк позначено просто як Личаківський парк. Територія парку за цією мапою, межувала із територією громади Кривчиці. На мапі показана і Личаківська рогачка, яка знаходилася трохи нижче від перехрестя із Пасічною дорогою.

На плані міста Львова, який був виданий у 1916 році Личаківський парк позначено як «Парк Гловацького» (Park Glowackiego). Вище від парку, обіч Пасічної дороги хрестиками позначено військовий цвинтар, де російські окупанти Львова поховали своїх загиблих. Не вивозити своїх загиблих військових на батьківщину, а ховати на окупованих територіях – ознака російських окупантів. Межами парку Гловацького позначені вулиці Личаківська, Вітрякова (нині – Россі), Короля Варненчика (нині не існує, територія «Скіфу») та Пасічна дорога.

На плані міста Львова 1921 року Личаківський парк знову названий «Парком Костющко», але помилково, адже на мапі 1922 року парк названо «Парком Бартоша Гловацького». На україномовному «Пляні міста Львова», який був виданий у 1939 році Личаківський парк названий «Парком Гловацького».

Костел Матері Божої Остробрамської, нині - церква Покрова Пресвятої Богородиці.
Світлина кінця 1930-х рр. 

Личаківський парк згадується в ілюстрованому путівнику по Львову Мечислава Орловича, який вийшов друком 1926 року. На той час площа парку становила 6,1 гектари. Мечислав Орлович також пише про російське військове кладовище «Пагорб Слави», створене зусиллями російського губернатора Бобринського. Тут було поховано 2023 росіянина і 92 магометанина. У середині 1920-х років цей цвинтар був занедбаний. Щодо стадіону Сокола, то за Орловичем він міг вмистити до 30 тисяч глядачів. Тут також був споруджений за проектом І. Левинського кінний манеж (1898).

У 1931 – 1934 рр. навпроти Личаківського парку за проектом Тадеуша Обомінського було споруджено костел Матері Божої Острабрамської (нині – церква Покрови Богородиці УГКЦ). У 1936 році проведено реконструкцію ділянки вулиці Личаківської від вул. Мучної до Пасічної, трамвайну лінію прокладено до вул. Пасічної, на розі вул. Личаківської та Пасічної було споруджено розворотний трикутник для вагонів маршрутів №№ 1 і 8.

Костел Матері Божої Остробрамської, нині церква Покрова Пресвятої Богородиці. 1937 р.
 Автор фото - Юзеф Трешка.

На німецькій мапі 1941 року (STADTPLAN VON LEMBERG), Личаківський парк позначений, але без назви. 

У 1944 році вулицю Личаківську було перейменовано на честь засновника радянської держави Владіміра Лєніна. У 1945 році на пагорбі обіч вулиці Пасічної було облаштовано військовий меморіал «Пагорб слави».  За рахунок заліснення пагорбу із військовим цвинтарем площа Личаківського парку було збільшено. Нині площа Личаківського парку складає 12,36 гектарів. Після закінчення Другої світової війни навпроти пам’ятника Бартошу Гловацького на розі вулиць Леніна (Личаківської) та Ніщинського було споруджено пам’ятник танкістам – танк ІС на п’єдисталі. Цей мілітарний монумент було демонтовано на початку 1990-х років. Ділянка вулиці від вул. Леніна (Личаківської) до вул. Станція Личаків мала назву «вул. Танкістів» (її позначено на туристичній мапі Львова 1970 року).

Пам'ятник радянським танкістам при вул. Леніна (Личаківській)

В кінці 1960-х років значно збільшився рух транспорту на проспекті Ленінського комсомолу (вул. Пасічна), крім того на трамвайному маршруті № 2 почали експлуатуватися зічленовані трамвайні вагони «Gotha» G4-61 довжиною 21 метр. Відповідно в межах Личаківського парку було збудовано невелике розворотне кільце (замість розворотного трикутника). В будинку поруч із розворотним кільцем розмістилася спортивна дитячо-юнацька школа, яка працює і досі. В районі кінцевої зупинки трамвая висаджено сосни чорні та ялини європейські.

У часи після Другої світової війни Личаківський парк отримав назву «Парку ім. Леніна». Під такою назвою він позначений на туристичній мапі Львова 1970 року . На початку 1990-х років парк знову отримав свою історичну назву – Личаківський.

Перелік джерел інформації

1. Крип’якевич І.П. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – 167 с.;

2. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2002. – 272 с.;

3. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки та інші особливості королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 334 с.