Із історії вулиці Пасічної у Львові

Вул. Пасічна. Серпень 2011 р.

Вулицю Пасічну в теперішньому Львові можна назвати «хордовою магістраллю», адже вона поєднує дві радіальні міські магістралі – вулиці Личаківську та Зелену. Продовженням вулиці Пасічної є вулиця Луганська, яка зараз сягає вулиці Стрийської, а за проєктом має сягнути вулиці Городоцької – таким чином буде створений хордовий транспортний коридор від Горішнього Личакова до Богданівки і Сигнівки.

Дорога, траса якої співпадає із сучасною вулицею Пасічною, зображена на картах Львова та його околиць ХІХ століття. Назву «Пасічна дорога» за нею було офіційно закріплена у 1871 році. Пасічна дорога відгалужувалася від Дороги на Золочів (таку назву мало продовження вул. Личаківської за межами міста) якраз за тим місцем, де у кінці ХІХ століття стояла Личаківська рогачка. На «Плані королівського столичного міста Львова», який був виданий у 1910 р., видно, що нижня частина вул. Пасічної (приблизно до сучасного «Пагорбу Слави») проходила територією приміської громади Кривчиці. Далі, приблизно до перехрестя із сучасною вул. Медової Печери, межа міста Львова проходила поруч із непарною стороною сучасної вул. Пасічної. Станом на 1910 р. поселення На Пасіках та Пасіки, які знаходилися в районі сучасної вул. Медової Печери входили до складу приміських громад Кривчиць і Лисинич відповідно. Поселення Маєрувка (Майорівка), Клекучка, Пасіки Галицькі та Пасіки Личаківські тоді належали до до IV дільниці міста Львова – Личаківського передмістя. Назва поселень «Пасіки» походили від власне пасік, які були засновані родинами львівських міщан Шимоновичів та Бернартовичів іще в XVI столітті. Власне від цих поселень і походила назва Пасічної дороги та сучасної вул. Пасічної. Пасіки Личаківські належали до маєтностей вірменських Бенедиктинок.

Поселення Пасіки мали садибну забудову, їх мешканці займалися переважно городництвом, садівництвом і, звичайно ж, бджільництвом. У перші роки ХХ ст. на Пасіках Галицьких, біля Погулянки спорудили великі цегельні, які належали Іпотечному банку. До цих цегелень було прокладено під’їзну залізничну гілку від станції Персенківка із переїздом на вул. Зеленій. Ця колія існує і сьогодні.

Назва поселення Маєрівка (Майорівка) походить від фільварку відомого львівського ботаніка Йозефа Майєра, який він створив при Пасічній дорозі у середині ХІХ століття. Сюди він перебрався із попередньої Маєрівки на Краківському передмісті (в районі сучасної вул. Січових Стрільців). У 1930-х рр. Майорівку (Маєрівку) придбав Андрій Шептицький і створив тут відпочинкову оселю для студентів Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії.

Поруч із Маєрівкою знаходиться пам’ятка природи – Медова печера або ж Медунка. Цю печеру відкрили у ХІХ столітті під час видобутку каміння. Назва печери походить від жовтуватого наче мед вапняку, в товщі якого утворилася печера. Медова печера має два великі зали, які сполучені вузьким і коротким проходом. У 1933 році частину Пасічної дороги перейменували на вул. Пйонтаків – на честь підрозділу польських військових формувань, які брали участь у польсько-українській війні 1918 – 1919 рр.

У середині 1930-х рр. було проведено реконструкцію ділянки вул. Личаківської від вул. Св. Петра (Мечникова) до вул. Пйонтаків (Пасічної), під час цієї реконструкції до перехрестя вул. Личаківської і Пйонтаків було продовжено трамвайну лінію. Для розвороту вагонів на розі вулиць було влаштовано розворотний трикутник. Лише в другій половині 1960-х рр. в парку поблизу перехрестя вул. Леніна (Личаківської) та пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічна) було влаштовано розворотне кільце – це було пов’язано із початком експлуатації на другому трамвайному маршруті трисекційних вагонів «Gotha G4-61».

У 1939 – 1941 рр. за «перших совітів» вулиці Пйонтаків повернули історичну назву – вул. Пасічна. Під час німецької окупації Львова вулиця отримала назву Острінг, тобто Східне кільце. За «других совітів», у 1944 – 1964 рр. вулиця знову називалася Пасічною, а із 1964 р. її перейменували на проспект Ленінського Комсомолу; цю назву вулиця носила до початку 1990-х рр., коли вона знову стала Пасічною.

У 1950-х рр. вулиця Пасічна мала бруковане покриття із колотого каменю. Вулиця мала вузьку проїзну частину. У 1960-х рр. вулиця отримала асфальтове покриття. У першій половині 1980-х рр. проїзну частину пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічної) від вул. Таджицької до вул. Зеленої було розширено до чотирьох смуг, однак на ділянці від вул. Леніна (Личаківської) до вул. Таджицької проспект залишився двосмуговим – розширення цієї ділянки потребувало знесення низки будинків. Останній капремонт вулиці Пасічної (від вул. Личаківської до вул. Лисиницької) був проведений на початку 2010-х рр. перед проведенням Чемпіонату Європи по футболу «Євро-2012». До «Євро-2012» встигли відремонтувати тільки проїзну частину. Хідники доробляли кілька років потому.

Нижню частину Пасічної дороги та прилеглі до неї терени почали забудовувати іще наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, хоча на цей час це іще не була міська територія. Селилися тут і дуже відомі люди, наприклад, польська письменниця Габріеля Запольська (1857 – 1921) – на її честь названу одну із бічних вулиці Пасічної. Цікаво, що із непарної сторони вулиця Пасічна починається із будинку № 3, а із парної сторони – із будинку із № 8.

Вілла по вул. Пасічній, 3. Світлина середини 2000-х рр. із книжки І.В. Мельника [2].

Будинки по вул. Пасічній №№ 3 і 5 – вілли-близнючки, які були збудовані біля 1900 року. Їх споруджували за однаковими проєктами із невисокими вежами та скромним декором на межі еклектики та сецесії. На початку ці вілли були дзеркальними копіями. За радянських часів будинок № 3 був житловим, а у будинку № 5 розміщувався дитячий садочок. У 1990-ті рр. цей дитячий садочок зліквідували, а будинок був викуплений приватним власником і частково реконструйований в стилі «євроремонт». У будинку № 3 на межі 1990-х і – 2000-х рр. з’явився спочатку продовольчий магазин (ближче до вулиці Личаківської), а потім іще й аптека мережі «D.S». Зараз на місці продуктового магазину – магазин одягу, а на місці аптеки – магазин міцних напоїв «Чарка до свята».

Вілла по вул. Пасічній, 5. Світлина середини 2000-х р. із книжки І.В. Мельника [2].

На розі вул. Пасічної та Габріели Запольської стоїть оригінальний дерев’яний будиночок, не спотворений реконструкцією в стилі «євроремонт». За дерев’яними будиночком – вілла «Скіз», де мешкала відома польська письменниця Габріеля Запольська (справжні ім’я та прізвище – Марія Габріеля Стефанія Корвін-Піотровська). Вілла письменниці має № 3 по вулиці, яка носить її ім’я (із 1930-х рр.) зараз, на жаль, знаходиться в занедбаному аварійному стані.

Майбутня письменниця і акторка народилася 30 березня 1857 р. у Підгайцях (передмістя сучасного Луцька), які належали тоді до Російської Імперії. Освіту вона отримала вдома, в закладі «Sacré Coeur», а згодом – у Львівському педагогічно-науковому інституті.

У 1876 р. Марія Габріеля Стефанія одружилася із Костянтином Шнежко-Блоцьким, офіцером російської армії із Жемайтії. Проте із першим чоловіком Габріеля прожила лише 5 років, шлюб розпався у 1881 р.

На початку 1880-х рр. майбутня письменниця мріяла стати відомою актрисою й почала виступати в Кракові, Львові та Познані. У 1889 р. Габріеля поїхала у Францію, до Парижу аби вдосконалювати свою акторську майстерність. У столиці Франції вона мешкала протягом 5 років, проте суттєвих успіхів не досягла.

Вілла "Скіз", де мешкала Габріеля Запольська. Світлина початку ХХ ст.

Як письменниця Марія Габріеля Стефанія Корвін-Піотровська дебютувала у 1883 р. під псевдонімом Габріеля Запольська – вона опублікувала оповідання «Один день із життя троянди», яке було написано у 1881 р. На відміну від акторської, письменницька кар'єра була дуже вдалою. Оповідання Габріели публікуються спочатку на сторінках львівської, а потім і варшавської преси. Щоправда, її твори зазнали критики в консервативних колах через яскраво виражений натуралізм, адже письменниця не обходила увагою такі дратівливі теми, як проституцію та інші хвороби суспільства. Один із найвідоміших творів – «Мораль пані Дульської» не сходить зі сцен театрів і сьогодні.

У 1904 році Габріеля Запольська разом із своїм другим чоловіком – художником Станіславом Яновським замешкали на околиці Львова. Габріеля організувала власну театральну трупу із якою мандрувала Галичиною. Під час російської окупації Львова в 1914 р. Запольська певний час керувала кондитерською. До самої смерті вона мешкала на віллі «Скіз» обіч вулиці Пасічної. Померла письменниця 17 грудня 1921 р., вона похована на Алеї Заслужених на Личаківському цвинтарі.

Вілла "Скіз", де мешкала письменниця Габріеля Запольська. Світлина 2012 р.

Будинок № 9 по вул. Пасічній – двоповерховий житловий. Він побудований іще до Другої світової війни. Поруч із ним із непарної сторони вул. Пасічної на великій земельній ділянці знаходиться вілла збудована до 1939 р. В цьому будинку за радянських часів була дитяча дошкільна установа, але у 1990-ті рр. цей будинок відійшов у приватну власність. Власник зберіг автентинчий вигляд вілли. Адресу вул. Пасічна, 15 має дитячий садочок № 105 «Берізка», який працює із радянських часів. За садочком – житловий двоповерховий будинок, який має адресу вул. М. Голубця, 7.

Занедбана вілла "Скіз". Сучасна світлина.

Первісна назва вулиці Миколи Голубця – вул. Уланів Язловецьких. За радянських часів вона носила назву Першокінної. Між вул. Запольської та Уланів Язловецьких на мапі Львова 1939 року бачимо вул. Вонвозову, яка, вочевидь, відповідає сучасній вул. Яровій, яка нині не сягає вулиці Пасічної.

Дитячий садок № 105 "Берізка" на вул. Пасічній, 15. Сучасна світлина.

На початку вул. Пасічної із парної сторони – Личаківський парк. Неподалік кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 2 іще із радянських часів було встановлено кілька малих архітектурних форм (МАФів). За часів СРСР це був кіоск із пресою, а також кіоск, в якому продавали морозиво. Далі із радянських часів у металевому павільйоні містилося кафе «Вітерець», яке за часів незалежності України мало назву «Зелений гай». Початково в кафе продавали морозиво, соки, коктейлі та солодощі, основними його клієнтами були батьки із дітями. У часи незалежності в кафе «Зелений гай» активно продавали алкоголь. Кафе закрили під час епідемії COVID-19 через порушення карантинного режиму. У 2010-х рр. вздовж хідника із непарної сторони вул. Пасічної вишукувався цілий ряд МАФів – тут продавали овочі й фрукти; заморожені напівфабрикати; хлібо-булочні вироби; пресу; товари для кладовищ… Частину цих МАФів демонтували в 2021 році через заплановану реконструкцію Личаківського парку.

Перший будинок із парної сторони вул. Пасічної має № 8. На мапі Львова 1939 р. він позначений як «Рембурса». За часів радянської окупації в цьому будинку в 1946 – 1948 рр. перебувала пересильна в’язниця для арештованих жінок та їх малолітніх дітей – звідси їх відправляли в Сибір; із 1950-х рр. в цьому будинку розміщувалася загальноосвітня школа, а у 1980-х рр. тут працював Меморіальний музей «Пагорба Слави». Із 1991 р. тут знову знаходиться монастир Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.

Будинок монастиря Сестер Служебниць на вул. Пасічній, 8. Сучасна світлина.

Будинок по вул. Пасічній, 8 буз збудований на початку ХХ століття – його можна побачити на світлині 1915 р. В листопаді 1929 р. митрополит Андрей Шептицький придбав цей будинок разом із земельною ділянкою і господарчими приміщеннями за 110000 злотих у пані Ельфриди із Базилевичів Єнікової. В цьому будинку розмістилася бурса, в якій студенти-сироти греко-католицького обряду навчалися ремеслу (звідси і назва – «рембурса»). В будинку бурси також розміщувався захоронок (дитячий садок), який займав кімнати на першому поверсі, у підвальних приміщеннях була велика кухня. Восени 1939 року, після радянської окупації, студенти-сироти були вимушені залишити навчання в бурсі на Личаківському передмісті. Під час німецької окупації Львова на другому поверсі мешкали угорські офіцери.

Отець Іван Котів запропонував митрополитові Андрею Шептицькому, щоб захоронок, який відвідувало біля 100 дітей, було віддано під провід Сестрам Служебницям Непорочної Діви Марії. Оскільки Сестри Служебниці ще не провадили у Львові жодної виховної інституції, митрополит Андрей на цю пропозицію радо погодився. 31 жовтня 1942 р. митрополит листом повідомив Сестер Служебниць про дарування будинку при вул. Пасічній. Із 3 січня 1943 р. Сестри Служебниці почали працю в захоронку в такому складі: сестра Павля Шеремета – управителька садка; сестра Іванна Білинська – перша вихователька; сестра Німфодора Сокіл – друга вихователька. Крім сестер у захоронці працювали також дві світські пані.

Хрест на братській могилі на т.зв. "Пагорбі Слави". На світлині видно будинок, де зараз знаходиться монастир (вул. Пасічна, 8). Світлина 1915 р.

Під час радянського наступу на Львів, в наслідок бомбардувань, в будинку по вул. Пасічній не залишилося жодної цілої шибки, проте каплиця не постраждали. Угорські військові розмістили на городі при будинку протиповітряну зенітну артилерію, яка била по радянським літакам. Під час авіанальотів сестри разом із місцевими мешканцями ховалися у підвальній кухні. Рятуючись від радянських військ, що наступали на Львів, українські інституції виїздили на захід, Сестри Служебниці теж переважно покинули місто. У будинку по вул. Пасічній залишилася лише сестра Валерія Дубик, головна секретарка згромадження. На початку 1945 р. Сестри Служебниці отримали наказ покинути будинок. У будинок по вул. Пасічній, 8 Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії повернулися в 1991 р., у часи незалежної України. Спочатку Згоромадженню Сестер Служебниць передали частину будинку, а потім – увесь. Будинок по вул. Пасічній, 8 став Провінційним домом Благовіщення Божої Матері – головним осередком Сестер Служебниць в Україні.

Перші поховання російських військових в районі сучасного меморіального кладовища «Пагорб Слави», із парної сторони Пасічної дороги, з’явилися в 1914 – 1915 рр. під час окупації Львова та частини Галичини військами Російської імперії. Військовий цвинтар «Пагорб Слави» був закладений під патронатом дружини російського генерал-губернатора окупованої Галичини графа Георгія Бобрінського. Цвинтар складався із двох окремих частин – одна із них була розміщена поруч із парком, на ній було поховано 2545 осіб, із яких було відомо імена 732 осіб. Невелику ділянку було виділено для російських вояків мусульманського віросповідання – на їхніх могилах були надгробки із мусульманською символікою. Біля 150 метрів на південь на іншому виступі плато були поховані російські вояки, що померли від інфекційних хворіб.

Іще раніше, до Першої світової війни на місці «Пагорбу Слави» митрополит Андрей Шептицький планував звести греко-католицький собор, але так і не зміг отримали дозвіл на таке будівництво до початку війни.

Після того, як влітку 1915 р. російські війська були витиснуті зі Львова, військовий цвинтар залишився без догляду. Як писав у своєму путівнику по Львову Мечислав Орлович, у середині 1920-х рр. російський військовий цвинтар при вул. Пасічній був повністю занедбаний. У 1920-х рр. місцеві мешканці випасали тут свою худобу, на схилах плато вівся активний видобуток піску. У 1930-х рр. комісія Львівського магістрату, до якого входили представники Польського товариства опіки над могилами героїв, Товариства взаємної допомоги російських емігрантів, Польського Червоного Хреста та інших організацій, дійшла висновку, що відновлювати цвинтар недоцільно. Було вирішено ексгумувати поховання із інфекційного цвинтарю і перенести останки на Австрійський військовий цвинтар. Ці роботи були виконані взимку 1937 р., місце де перебував інфекційний цвинтар використали для видобування піску. Поховання із Першої світової війни тут не зберіглися.

Після «визволення» Львова радянськими військами, 12 березня 1945 р. Львівський місквиконком та Бюро міськкому КП(б)У прийняли постанову про будівництво «Пагорбу слави». Планувальні роботи і озеленення кладовища планувалося завершити до 15 травня 1945 року, а будівництво монументу – до 27 червня 1945 року. Міськкомунгосп Львова зобов’язали перенести усі поховання офіцерів та бійців червоної армії, розташовані по скверам та паркам міста на кладовище «Пагорб слави» до 1 червня 1945 року. Проєкт військового монументального кладовища «Пагорб слави» доручили розробити головного архітектора Львова Натальченка, цей проєкт мав бути представлений на затвердження до 30 квітня 1945 р. Роботи із будівництва монументу на «Пагорбі слави» були покладені на трест ОСМЧ-322, яким керував Кириченко.

Проєкт меморіального кладовища «Пагорб слави» був розроблений архітекторами Андрієм Натальченком, Генріхом Швецьким-Вінецьким та Іваном Персиковим за участю інженерів тресту зеленого будівництва С. Каплан та С. Колодяжного. Урочисте закладення меморіалу відбулося 23 лютого 1948 року – в день 30-річчя червоної армії. Загалом на кладовищі поховано 65 вояків у спільних похованнях та 255 – в індивідуальних. Зведення меморіалу «Пагорб слави» тривало 10 років – його урочисте відкриття відбулося 23 лютого 1958 року.

Радянський військовий меморіальний цвинтар "Пагорб Слави". Світлина 1970-х рр.

У 1984 р. до 40-річчя «визволення» Львова від нацистів було проведено реставрацію братських могил, пілонів входу, виконано реконструкцію надгробків індивідуальних поховань, упорядкована та озеленена територія (архітектор М. Федик). У 1991 році меморіальний комплекс «Пагорб слави» було включено до складу історико-архітектурного заповідника «Личаківський цвинтар». У квітні 2022 року в рамках декомунізації на військовому кладовищі «Пагорб слави» було проведено демонтаж символів радянського тоталітарного режиму.

Під час зведення військового кладовища «Пагорб Слави» у 1952 р. було знесено цілу низку житлових будинків із парного боку вулиці Пасічої, які мали №№ 10 – 26. Із довоєнних будинків зберігся житловий будинок із № 28. Будинки, які мають №№ 22 – 26 – побудовані в радянські часи. Адресу вул. Пасічна, 22 має п’ятиповерховий студентський гуртожиток № 4 ім. Альберта Цукренка Львівського національного університету ім. Івана Франка. Двоповерхові житлові будинки №№ 32 і 34, вочевидь, збудовані іще до Другої світової війни.

Будинок по вул. Пасічній, 36 – це вілла родини Штельцерів. Вона є єдиною пам’яткою архітектури на усій вулиці Пасічній (рішення № 671 від 13.12. 1991 р.). Цю віллу збудовано у 1924 році в «дворковому» стилі за проєктом архітектора Т. Шнайдера. В цьому будинку за радянських часів містилася стоматологічна поліклініка, нині тут  У сусідньому будинку по вул. Пасічній, 36а – стоматологічна клініка. Будинок по вул. Пасічній, 38 – триповерховий житловий багатоквартирний будинок, збудований за радянських часів. Житловий двоповерховий будинок по вул. Пасічній, 40, найпевніше, споруджений іще до Другої світової війни.

Колишня вілла родини Штельцерів на вул. Пасічній, 36. Сучасна світлина.

Із непарної сторони вул. Пасічної навпроти «Пагорбу Слави» адресу вул. Пасічна, 27 має двоповерховий житловий будинок із мезоніном, збудований до Другої світової війни. Поруч із ним – житловий одноповерховий особняк, мабуть ровесник сусіда. Поруч із ним – одноповерховий будинок по вул. Пасічній, 31, в якому нині ніхто не мешкає і він поступово руйнується, в т.ч. і завдяки зусиллям безхатьків. Цей будинок є типовим представником садибної забудови околиць Львова кінця ХІХ століття. Приміщення цього будинку мають низькі стелі. Вочевидь, уже дуже скоро цей будинок буде знесений і на його місці постане сучасна будівля. Біля будинку № 31 по вул. Пасічній – невеликий тупиковий провулок, обіч якого – двоповерхові будинки, збудовані іще до Другої світової війни.

Одноповерховий будинок на вул. Пасічній, 31. Подібними будинками на початку ХХ століття були забудовані передмістя Львова. Світлина середини 2000-х рр. Світлина із книжки Ілька Лемка та ін. [1].

У 2010-ті рр. виріс житловий будинок, який має адресу вул. Пасічна, 33. Іще у 2000-х рр. на цій ділянці був будинок-особняк, споруджений іще до Другої світової війни. В цьому особняку в 1980-х – 1990-х рр. мешкала родина мого однокласника Олега Зайця. Наступний будинок із адресою вул. Пасічна, 37 – двоповерховий, споруджений до 1940 р. Елементом декору цього будинку є дві фігурки в нішах. Адресу вул. Пасічна, 39в має п’ятиповерховий житловий будинок, споруджений вже у ХХІ столітті.

На великій ділянці на розі вул. Таджицької, яка розташована поруч із автобусною зупинкою, знаходиться двоповерховий цегляний будинок, який має адресу вул. Пасічна, 39. Він споруджений іще до Другої світової війни. Починаючи із 1950-х рр. в цьому будинку містилися медичні заклади. На початку тут розміщувався туберкульозний лікувальний заклад. Пізніше в цьому будинку працювала дитяча поліклініка, яка із кінця 1970-х рр. належала до 6-ої міської лікарні із стаціонарними відділеннями у м. Винники та дорослою поліклінікою на вул. Леніна (Личаківській), 233. У 2008 р. стаціонарні відділення цієї лікарні закрили, вона стала 6-ою міською поліклінікою, яка із 1989 р. знаходиться в будинку по вул. Медової Печери, 1. Зараз дитячу поліклініку із будинку на вул. Пасічній, 39 перенесли в будівлю по вул. Медової Печери, 1.

Будівля колишнього дитячого поліклінічного відділення 6-ої міської поліклініки на вул. Пасічній, 39. Світлина 2000-х рр.

За перехрестям із сучасною вул. Таджицькою із непарної сторони вул. Пасічної у 1940-1950-х рр. знаходився смітник. Сюди вивозили, в т.ч. і харчові відходи. Місцеві мешканці збирали ці відходи і відгодовували ними свиней. Забудову цієї ділянки вулиці почали у 1960-ті рр. – тут зводили п’ятиповерхові житлові будинки – т.зв. «хрущоби».

У середині 1950-х рр. значного розвитку у Львові набуло малоповерхове житлове будівництво, яке проводилося із залученням коштів промислових підприємств та організацій. Були проведені конкурси на розробку проєктів одно- та двохповерхових двох- та чотирьохквартирних житлових будинків. При цьому львівські архітектори орієнтувалися на традиції садибної забудови у таких мікрорайонах, як Професорська колонія та Новий Львів. На вулиці Пасічній такого типу забудова здійснювалася в 1957 – 1960 рр. на ділянці від вул. Медової Печери до вул. Ярошинської за проєктами Генріха Швецького-Вінецького і Людмили Нівіної.

Серед радянських будівель на ділянці вул. Пасічної між вул. Медової Печери та вул. Ярошинської кидається в очі цегляна водонапірна вежа (вул. Пасічна, 67), споруджена у 1933 р. за проєктом Вітольда Мінкевича. Ця водонапірна вежа одночасно із основним призначенням задумана архітектором також задумана архітектором як точка огляду місцевості туристами – має зручні сходи і оглядовий майданчик.

Водонапірна вежа на вул. Пасічній, споруджена за проєктом Вітольда Мінкевича. Світлина 1941 - 1943 рр.

У збудованих у 1958 – 1965 рр. житлових кварталах при вул. Пасічній від вул. Таджицької до вул. Пасічної (архітектори Л. Нівіна та С. Дорош) передбачалася комплексна забудова, яка включала школи, дитячі дошкільні заклади, об’єкти торгівельно-побутового обслуговування. Основним композиційним прийомом в той час була постановка чотири- та п’ятиповерхових будинків по периметру кварталів або у ряд. Для забудови кварталів використовувалася обмежена кількість типових проєктів.

На цій ділянці вул. Пасічної в будинку № 42 від 1960-х рр. містилася книгарня «Жовтень», у пост-радянські часи тут була гуртівня господарських товарів «Тур», потім – відділення «Укрсиббанку» та філія «Надра-Банку». Зараз в цьому будинку міститься «Свій Маркет». У будинку № 42 по вул. Пасічній за радянських часів також працювала ощадкаса. Навпроти, у будинку по вул. Пасічній, 43 за радянських часів містилося популярне кафе «Юність», що відкрилося у травні 1966 р.; дитяче ательє мод 1-го класу; поштове відділення № 45, а також аптека. Поштове відділення і аптека працюють в цьому будинку і сьогодні. Поруч, на розі пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічної) та вул. Таджицької у липні 1969 року було відкрито стелу на честь 50-річчя комсомолу, яку було демонтовано у перші роки незалежності України.

В одноповерховому будинку по вул. Пасічній, 47а, який знаходиться за основним рядом п’ятиповерхових житлових будинків із 1960-х рр. містилося ательє-хімчистка «Чайка». Адресу вул. Пасічна, 49а мав Львівський дорожній навчально-курсовий комбінат («Автоград»). Це був єдиний у Львові автодром для навчальної їзди загальною площею у 1,62 га, який давав можливість безпечно опановувати початкові навички їзди. Загальна довжина доріг цього автодрому становила біля 3,5 км. Автодром має мости, естакади, тунелі, підземні пішохідні переходи; його обладнано відповідними дорожніми знаками та розміткою. Львівський дорожній навчально-курсовий комбінат мав власну виробничо-ремонтну базу із одинадцяти гаражів-боксів; його навчальні класи були оснащені усіма необхідними матеріалами: макетами доріг і транспортних розв’язок, дорожніми знаками і світлофорами та ін.

У травні 2017 р. виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження на забудову земельної ділянки на вул. Пасічній, 49а – на зведення багатоквартирного житлового комплексу із вбудованими приміщеннями громадського призначення та творчими майстернями. Новобуди отримали назву ЖК «Глобус Панорама».

У п’ятиповерховому будинку на вул. Пасічній, 51, який було зведено у 1960-х рр. за часів СРСР містилися продовольчий магазин із міні-кафе, а також магазин промислових товарів. Підприємства торгівлі та відділення «Ощадбанку» знаходяться в цьому будинку і сьогодні.

Із парної сторони вул. Пасічної, за рядом житлових будинків, в будівлях із №№ 62а і 62в знаходяться гуртожитки ЛНУ ім. Івана Франка. У чотирьохповерхових будинках, зведених у 1950-1960-х рр., які мають адресу вул. Пасічна, 68 за часів СРСР містилося т.зв. «суворовське училище» – школа-інтернат із військовою підготовкою. Зараз тут Львівський ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут.

Пам'ятник В. Пересаді і нова будівля "дорослого" поліклінічного відділення № 1 6-ої міської лікарні. Світлина 1989 р.

На розі вул. Пасічної та вул. Медової Печери (за радянських часів, із 1969 р. вона носила ім’я Василя Пересади) є невелика площа. За радянських часів тут стояв пам’ятник Василеві Пересаді (1907 – 1937) – першому секретареві Центрального комітету Комуністичної спілки молоді Західної України у 1931 – 1933 рр. Цей пам’ятник (погруддя) був встановлений у 1971 р., його авторами були скульптор Яків Чайка та архітектор Володимир Блюсюк. На початку 1990-х рр. пам’ятник комуністичному діячеві демонтували. У дев’ятиповерховому будинку 1970-х рр.по вул. Пасічній, 59 за радянських часів було кафе «Червона гвоздика», у кінці 2000-х – на початку 2010-х рр. тут працював будівельний супермаркет, зараз тут працює продуктовий супермаркет «Свій маркет».

У будинку по вул. Медової Печери, 1 розташована 6-та міська поліклініка м. Львова, раніше – доросле поліклінічне відділення 6-ої міської лікарні м. Львова із стаціонарними відділенням у м. Винники на в’їзді у місто. Семиповерхову будівлю поліклінічного відділення зведено у другій половині 1980-х рр. із врахуванням типових стандартів та норм для медичних закладів. Розрахункова потужність поліклінічного відділення – 1000 відвідувань на день. Будівництво поліклініки здійснювало Будівельне управління – 52 тресту «Львівжитлобуд» на замовлення Управління капітального будівництва Львівського місквиконкому. Ініціатором будівництва нової поліклініки була головний лікар 6-ої міськлікарні Самаріна Т.С. та начальник міськздороввідділу Львова Гук В.І., адже до того доросла поліклініка 6-ої міськлікарні містилася у двоповерховому невеликому будинку по вул. Леніна (Личаківській), 233. Нову будівлю поліклініки 6-ої міськлікарні спроєктували в інституті «Гідроспецавтотранс», головний інженер проєкту Кузубов В.Д. Поліклініка в будинку по вул. В. Пересади (Медової Печери), 1 функціонує із 1989 р. Крім того в цій будівлі розміщується четверта підстанція екстренної медичної допомоги м. Львова.

На першому поверсі дев’ятиповерхового будинку по вул. Пасічній, 70 за радянських часів працював магазин «Овочі, фрукти», який місцеві мешканці називали «акваріум». Зараз на місці овочевого магазину знаходиться магазин інструменту «Дніпро-М», а також аптеки двох відомих мереж. Адресу вул. Пасічна, 72 у 1950-х рр. мала бібліотека № 20 селища Пасіки. У 1980-х рр. на місці бібліотеки збудували магазин будівельних та господарських товарів «Новосел». У будинку по вул. Пасічній, 78 у 1950-х рр. містилася неповна середня школа № 42 із українською мовою навчання. Середня школа № 42 зараз діє поруч – у сучасному приміщенні по вул. Каштановій, 9. А адресу вул. Пасічна, 78 нині має двоповерховий житловий будинок барачного типу. У будинку по вул. Пасічній, 84д розміщено Зал Царства Свідків Єгови, збудований у 2000-х рр.

Капличка при вул. Пасічній, знищена радянською владою. Світлина 1960 р. Автор - Юрій Дорош

У найнижчій точці вул. Пасічної, приблизно в районі будинку № 79 до початку 1960-х рр. стояла капличка, яку було знищено радянською владою. Зовнішній вигляд та інтер’єр цієї каплички зафіксував на свої світлинах відомий львівський фотограф Юліан Дорош.

Ділянку проспекту Ленінського Комсомолу (вул. Пасічної) від вул. Ярошинської, а також вул. Батальної (Дж. Вашингтона) забудовували багатоповерхівками у 1970-1980-х рр. Авторами проєктів цих будинків є архітектори Олег Радомський та Любомир Королишин. Тут використано будинки різної поверховості, проведене чітке зонування території, запроєктовано вбудовано-прибудовані приміщення торгівлі та побутового обслуговування.

Всередині каплички. Світлина Юрія Дороша. 1960 р.

На вул. Пасічній, 83 (поруч із перехрестям із вул. Лисинецькою) із 1992 р. було створено греко-католицьку парафію. Богослужіння на початках проводилися у тимчасовій капличці, яка існує і досі. У 1994 році за проєктом архітектора В. Смереки розпочалося спорудження храму Благовіщення Діви Марії УГКЦ, будівництво храму було завершене у 2008 р. У будинку № 87 по вул. Пасічній знаходиться Техніко-економічний фаховий коледж НУ «Львівська політехніка», а також басейн «Водан».

На місці дев’ятиповерхового будинку із № 96, який звели на початку 1980-х рр. до середини 1970-х рр. стояла двоповерхова будівля в стилі історизму початку ХХ століття, де містилося туристичне бюро.

Церква Благовіщення Присвятої Богородиці при вул. Пасічній. Сучасна світлина.

Поруч із перехрестям вул. Пасічної та Дж. Вашингтона іще в середині 1990-х рр. громадою Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) було споруджено невеликий храм-каплицю Різдва Святого Івана Хрестителя. Великий храм будується вже тривалий час. Храм має адресу вул. Пасічна, 91. Із протилежної сторони вулиці Пасічної, на розі вул. Дж. Вашингтона у 1981 р. було споруджено єдиний у Львові шістнадцятиповерховий будинок із монолітного залізобетону, який має № 104.  

На ділянці вул. Пасічної від вул. Дж. Вашингтона до вул. Зеленої за радянських часів і аж до кінця 2000-х рр. були переважно промислові будівлі та споруди. Житлове будівництво тут розпочалося відносно недавно. Ділянка вул. Пасічної від вул. Дж. Вашингтона до вул. Зеленої побудована у 1970-ті рр., на мапі Львова 1970 р. цієї ділянки вулиці немає.

 Із непарної сторони вулиці адресу вул. Пасічна, 123 має АЗС мережі «Укрнафта», поруч із ним – автосервіс «Горислав-Авто»; адресу вул. Пасічна, 127 має Львівська автобаза № 1 компанії «Service TIR». За цією ж адресою – швейна фабрика ТзОВ «Ролада». У будівлі по вул. Пасічній, 131 працює компанія ТзОВ «Атлант-Стиль», яка займається виробництвом сухих будівельних сумішей під брендом «Атлант». Поруч із цим будинком – АЗС мережі «ANP», яка має юридичну адресу вул. Пасічна, 153.

На розі вул. Пасічної та Зеленої, в будинку по вул. Зеленій, 251 знаходиться підприємство ТзОВ «Завод«Електронпобутприлад», який працює під брендом «Ельво». Підприємство виготовляє різноманітні електропобутові прилади, а також колекторні електродвигуни малої потужності й вироби із пластмас. Юридичну адресу вул. Зелена, 251 має іще низка різних підприємств та організацій.

Із парної сторони вул. Пасічної поруч із перехрестя із вул. Дж. Вашингтона – АЗС мережі «ОККО», а за нею – виробничі потужності «Першої приватної броварні». В районі перехрестя із вул. Довгою – АЗС мережі «WOG». Поруч із рогом вул. Пимоненка знаходиться житловий комплекс «Світанок». За адресою вул. Пасічна, 154 зводиться ЖК «Вілла Магнолія». Поруч із перехрестям вул. Пасічної та Зеленої із парної сторони вулиці розташований супермаркет «Сільпо» (вул. Пасічна, 164).

Щодо вулиці Пасічної, потрібно відмітити наступну цікаву деталь: на ділянці від вул. Личаківської до вул. Дж. Вашингтона усі бічні вулиці відгалужуються із непарної сторони.

Львів, вул. Пасічна. Світлина із кінця 1960-х рр.

Отож, із непарної сторони вул. Пасічної відгалужуються такі вулиці: Габріелі Запольської (таку назву вулиця має із 1930-х рр.); Миколи Голубця (за радянських часів – Першокінна, за часів Польщі – Уланів Язловецьких); Таджицька (у 1961 р. мала назву Пасічна бічна І, сучасна назва – із 1962 р., до кінця 1950-х рр. на місці цієї вулиці було міське сміттєзвалище); Медової Печери (називалася так від 1933 р., адже вела до цієї печери, із 1960 р. була названа на честь комуністичного діяча Василя Пересади, історична назва повернута у 1990-ті рр. На вул. Медової Печери трапляються садибні будинки 1930-х рр.); Ярошинської (названа на честь української письменниці і педагогині із Буковини Євгенії Ярошинської у 1991 р., у 1957 – 1991 р. ця вулиця носила назву Радгоспна); Симиренків (у 1957 – 1993 рр. носила назву Тупикова, у 1993 – 2012 рр. – Глухий кут, сучасна назва – із 2012 р. на честь українських промисловців-цукроварів, конструкторів та власників машинобудівних заводів, ініціаторів пароплавства на Дніпрі та меценатів української культури); Китайська (ця назва – від 1958 р., до цього була частиною вул. Пасіки Личаківські); Лисеницька (цю назву вона має від 1934 р., названа на честь приміського села Лисеничі); Рудакі (названа на честь перського і таджицького поета Рудакі, справжнє ім’я якого – Абу Абдаллах Джафа́р Ібн Мухаммад) та Пирогівка (з’єднує вул. Пасічну та вул. Зелену, отримала назву від однойменного хутору, який існував тут. Іще в кінці 2000-х рр. тут було лише кілька індивідуальних садибних будинків та промислова забудова, зараз тут нові житлові будинки.

Із парної сторони вул. Пасічної відгалужуються такі вулиці: Дж. Вашингтона (названа так у 1992 р. на честь першого президента США, у 1958 – 1992 рр. мала назву Батальна, у 1934 – 1958 рр. – Пасіки Галицькі. До реконструкції у 1980-х рр. мала нетипове для Львова бетонне покриття для двох смуг руху); тупикова вул. Довга та вул. Миколи Пимоненка (з’єднує вул. Пасічну та вул. Зелену, сучасна назва із 1993 р. на честь українського художника Миколи Пимоненка, До того, у 1958 – 1993 рр. мала назву Донбасівська).

Щодо громадського транспорту, то у листопаді 1936 р. до перехрестя вул. Личаківської і Пасічної було добудовано трамвайну колію, кінцева була у вигляді розворотного трикутника. В кінці 1930-х рр. сюди курсували трамваї маршрутів № 1 (від головного вокзалу через пл. Ринок) та № 8 (із Богданівки через вул. Городоцьку). Із 1947 р. до кінцевої на розі вул. Леніна (Личаківська) та Пасічна від центру міста курсували трамваї маршруту № 2; у 1950 р. трамвайний маршрут № 2 поєднаний із маршрутом № 7, його траса: вул. Енгельса (Коновальця) – вул. Коперника – пл. Ринок – вул. Леніна. У кінці 1960-х рр. кінцеву зупинку трамвая реконструйовано у вигляді невеликого кільця. За радянських часів і аж до 15 грудня 2012 р. до кінцевої «вул. Пасічна» курсували лише трамвайні вагони маршруту № 2. Із 15 грудня 2012 р. і до 25 березня 2017 р. до кінцевої «вул. Пасічна» також курсували вагони маршруту № 10 Залізничний вокзал – вул. Пасічна (через вул. Коперника і пл. Ринок). Після реконструкції ділянки вул. Личаківської в серпні 2018 р. до кінцевої «вул. Пасічна» відновлено рух трамваїв маршруту № 2, в той час маршрут № 10 не було відновлено. Із 13 травня 2019 р. до кінцевої зупинки «вул. Пасічна» (замість Погулянки)  почали курсувати трамваї маршруту № 7, а на Погулянку поїхали трамваї маршруту № 1. Наприкінці 2019 р. трамвайний маршрут № 7 відновив початкову схему (вул. Татарбунарська – Погулянка), а на вул. Пасічну почали курсувати вагони маршруту № 1. У зв’язку із реконструкцією вул. Шевченка і вул. Бандери 25 вересня 2020 р. трамвайний маршрут № 7 припинив свою роботу, а на Погулянку почали курсувати вагони маршруту № 1. Таким чином, до кінцевої «вул. Пасічна» зараз курсують лише трамваї маршруту № 2.

Щодо автобусного сполучення, то першим автобусним маршрутом, який почав курсувати вул. Пасічною (до сучасної вул. Медової Печери) став автобусний маршрут № 7 вул. Театральна – Майорівка, запущений на початку 1960-х рр. На початку 1980-х рр. його кінцеву було перенесено на вул. Валову; у 1990-х рр. певний час «сімка» курсувала до пл. Петрушевича, а потім отримала кінцеву на пл. Галицькій. Із початку 1970-х і до середини 1990-х рр. автобусний маршрут № 7 обслуговували автобуси ЛіАЗ-677, які пасажири називали «стодолами» та «луноходами». Автобусний маршрут № 7 пл. Галицька – Майорівка припинив свою роботу в червні 2000 р. через відсутність компенсації за перевезення пасажирів-пільговиків – так пояснювало керівництво перевізника ВАТ «Львівське АТП-14630». Курсування автобусного маршруту № 7 за схемою пл. Митна – ТЦ «Іскра» було відновлено із 12 листопада 2000 р., потім цей маршрут було продовжено до автовокзалу на вул. Стрийській. «Соціальний» маршрут № 7 обслуговували автобуси ЛАЗ-695Н.

Наприкінці 1960-х рр. по пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічній) та вул. Батальній (Дж. Вашингтона) було запущено автобусний маршрут № 20 вул. Валова – Новий Львів. У першій половині 1970-х рр. (орієнтовно до 1973 р.) кінцеву цього маршруту із центру міста перенесено до автостанції № 6 на вул. Ялівець (бічна вул. Личаківської), крім того маршрут було продовжено від Нового Львова по вул. Панаса Мирного і Козельницькій до вул. Стрийської і далі до вул. Наукової. У середині 1980-х рр. за трасою автобусного маршруту № 20 було додатково запущено маршрут-експрес № 26, який курсував недовго. На початку 1990-х рр. автобусний маршрут № 20 було продовжено до с. Лисиничі, куди він деякий час курсував під № 120. Далі було відновлено курсування автобусів за маршрутом № 20 Автостанція № 6 – вул. Наукова. Після 1993 р. автобусний маршрут № 20 вул. Личаківська – вул. Наукова отримав № 19, він працював в режимі «експрес» до червня 2000 р. Маршрут № 19 обслуговували спочатку автобуси ЛіАЗ-677 (орієнтовно до 1997 р.), потім – ЛіАЗ-5256 і «Ікарус». Із липня 2000 р. було запроваджено автобусний маршрут № 19а вул. Личаківська – вул. С. Петлюри в режимі «маршрутне таксі», тут працювали автобуси ЛАЗ-695Н (орієнтовно до другої половини 2004 р.).

У середині 1980-х рр. по пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічній) було запущено автобусний маршрут № 36 пл. Воз’єднання (Соборна) – вул. Батальна (Дж. Вашингтона), який згодом було продовжено до вул. Сихівської. До вул. Рагузова (нині Шафарика) із центру почали курсувати автобуси маршруту № 30. Маршрути №№ 30 і 36 на початку обслуговували малі автобуси ПАЗ-672М. У середині 1990-х рр. автобусний маршрут № 30 почав курсувати за схемою пр. Червоної Калини (дитяча поліклініка) – вул. Миколайчука. До початку 2000-х рр. тут працювали автобуси ЛАЗ-695Н, потім мікроавтобуси і автобуси «Еталон» БАЗ А079.

Із запровадженням у другій половині 1990-х рр. нових автобусних маршрутів, які курсували в режимі «маршрутне таксі», кількість автобусних маршрутів, що прямували вулицею Пасічною значно збільшилася. Орієнтовно у 1996 р. було запроваджено автобусний маршрут № 55 вул. Личаківська – вул. Сихівська – вул. Городоцька (завод «ЛОРТА») на який спочатку вийшли автобуси ЛАЗ-42021, а потім ЛАЗ-695Н. Цей маршрут проіснував до кінця 2011 р. Також у середині 1990-х рр. вулицею Пасічною почали курсувати автобуси маршруту № 38 (нині – № 138) вул. Городоцька (Лапаївка) – вул. Дж. Вашингтона (Перинатальний центр), на якому початково працювали автобуси ЛАЗ-695Н. У 1997 – 1998 рр. по вул. Пасічній почали курсувати мікроавтобуси Peugeot J9 Karsan маршрутів № 63 вул. П. Панча – вул. Скрипника; № 68 Залізничний вокзал – м. Винники та № 96 вул. Грінченка – пр. Червоної Калини. Дещо пізніше було запроваджено курсування таких маршрутів № 8 вул. Личаківська (АС-6) – вул. Пасічна – вул. Зелена – ринок «Галицьке перехрестя»; №№ 29 і 29а Приміський вокзал – Майорівка та № 97 вул. Пасічна (ліцей ім. Героїв Крут – вул. Виговського). У 2000-х рр. по вул. Пасічній почали курсувати мікроавтобуси маршрутів №№ 7а (м. Винники – вул. Сихівська –  Автовокзал); 8а (вул. Медової Печери – будинок культури «Меліоратор»), 20 (вул. Личаківська – вул. Зелена – Рясне-2); 21 (вул. Лисинецька – вул. Личаківська – Рясне – 2); 33 (пл. Св. Теодора – вул. Сихівська); 52 (вул. Суботівська – агрофірма «Провесінь»); 53 (вул. Суботівська – вул. Лисеницька); 72 (вул. Медової Печери – вул. Суботівська); 89 вул. Медової Печери – смт. Брюховичі та 117 (Рясне-2 – м. Винники).

Із 1 січня 2012 р. було запроваджено нову схему руху автобусних маршрутів, відповідно до якої вул. Пасічною запроваджено курсування автобусних маршрутів №№ 15 (Приміський вокзал – вул. Медової Печери); 19 (пр. Червоної Калини – вул. Миколайчука); 23 (вул. Суботівська – агрофірма «Провесінь»); 24 (Приміський вокзал – вул. Медової Печери); 27 (вул. Личаківська – ст. Скнилів); 40 (вул. Стрийська – м. Винники) та 44 (вул. Медової Печери – вул. Наукова). У перші дні 2012 р. запроваджено додатковий «радіальний» автобусний маршрут № 47а пл. Різні – пр. Червоної Калини.

 

Перелік джерел інформації

1. Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;

2. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;

3. Трегубова Т.О., Мих Р.М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. – Київ: Будівельник, 1989. – 272 с.