Від школи ім. Варфоломія Зиморовича до Середної загальноосвітньої школи № 63 м. Львова

 

Навчальний корпус Львівської середньої ЗОШ № 63. Сучасна світлина.

Про те, що на території середньої школи № 63 іще у радянські часи було встановлено пам’ятник Т.Г. Шевченко відомо, напевне, багатьом львів’янам. А от про те, що ця школа цього року святкуватиме 130-річний ювілей

Історія Середньої загальноосвітньої школи № 63 м. Львова починається 30 вересня 1892 року, коли постановою Цісарсько-королівської Крайової шкільної ради було ухвалено збудувати на Личаківськім передмісті Львова новий шкільний будинок і відкрити нову школу, якій дали ім’я Варфоломія Зиморовича (1597 – 1677) – поета, історика та бургомістра Львова.

Цегляний двоповерховий будинок для школи ім. Варфоломія Зиморовича (нині він має адресу вул. Личаківська, 171) було збудовано у 1889 – 1893 рр. У ті часи він мав дах швейцарського типу, покритий черепицею. Це був перший шкільний будинок у Львові, споруджений за кошти громади (коштом магістрату Львова). Вартість будівництва школи становила 27497 злотих ринських, тобто 1 кв. метр площі шкільних приміщень вартував 67,21 злотих. Школа отримала свій герб – його вмурували в стіни будинку – це знак емфітевзису, тобто вічної оренди. Вартість ділянки, на якій збудували шкільний будинок становила 26192 р.

Так виглядав корпус Львівської ЗОШ № 63 в кінці ХІХ століття

Початково загальна школа ім. В. Зиморовича була організована як двокласна із одним старшим учителем і однією старшою вчителькою, яка також мала освіту для керування дитячою дошкільною установою при школі. Всього у шкільному будинку, який відкрив свої двері для учнів у 1893 р. було чотири навчальні кімнати і помешкання для завідувачки.

На початку діяльності у школі ім. В. Зиморовича навчалося 135 учнів: 91 хлопець і 44 дівчинки. 120 учнів відвідували уроки за окремим розкладом, а у захоронку (дитячому садочку) при школі перебувало майже півсотні дошкільнят.

Наприкінці 1894 р. біля школи ім. В. Зиморовича було влаштовано кінцеву трамвайного маршруту Залізничний вокзал – Личаків, який у 1908 – 1925 рр. мав позначення LD, а у 1925 – 1939 - № 1. У 1913 – 1914 рр. трамвайну колію було добудовано по сучасним вул. Долішній та Станція Личаків до Личаківського залізничного двірця (вокзалу), але кінцева маршруту LD залишалася біля школи. У 1936 р. трамвайну колію добудували до перехрестя із вул. Пасічною, а гілку до Личаківського вокзалу закрили.

Герб емфітевзису, тобто вічної оренди на стіні будинку школи на вул. Личаківській, 171

Близько 1910 р. було збудовано іще один навчальний корпус школи, який зараз має адресу вул. Личаківська, 179. Це триповерхова кам’яниця із неоготичною вежею. Біля цього будинку 3 вересня 1914 р. віце-президент міста Львова Тадеуш Рутовський передав символічні ключі від міста російському генералу Роде. Зберіглися світлини цієї події, де у кадр потрапляє шкільна будівля. Цікаво, що аж до початку 1930-х рр. шкільна будівля на вул. Личаківській, 179 знаходилася поза територією міста Львова, на теренах сільської громади Кривчиць – межа міста проходила нижче перехрестя вул. Личаківської та Пасічної, у будинку по вул. Личаківській, 148 (теж, до речі, шкільна будівля), урядувала Личаківська рогачка.

Після падіння Австро-Угорської імперії та польсько-української війни 1918 – 1919 рр. школа ім. В. Зиморовича відновила свою роботу – як початкова із польською мовою навчання. У той час в цій школі навчалися лише хлопці. На початку 1920-х рр. будівлю школи на вул. Личаківській, 171 реконструювали – добудували третій поверх із чотирма класними кімнатами.

Віце-президент міста Львова Т. Рутовський передає символічні ключі від Львова російському генералу Роде. 3 вересня 1914 р. На задньому плані - шкільна будівля на вул. Личаківській, 179

Наприкінці 1920-х рр, як видно із архівного документу, виданого Булику Роману Филиповичу, у школі вивчалися такі дисципліни:  релігія, руська (українська) та польська мови, іноземна мова на вибір, геометрію, природу, географію, історію, рисунок та співи.

Після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців, у будівлях на вул. Личаківській (тоді вона звалася Леніна) 171 та 179 почала працювати середня школа № 63 із українською мовою навчання. Поруч із корпусом в будинку № 171, в будинку по вул. Копальній, 1 (нині – корпус СШ № 63) відкрилася неповна середня школа (семирічка) № 64 із російською мовою навчання.

У 1960 р. із ініціативи педагогів СШ № 63, а саме вчителів географії В. Наливайка та математики І. Дрогомижського та батьків учнів на території школи, на вул. Личаківській, 171 було встановлено погруддя Т.Г. Шевченка роботи львівського скульптора Я. Чайки, виготовлене робітником скульптурно-керамічної фабрики П. Максимом. Початково пам’ятник Т.Г. Шевченку був встановлений на шкільному дворі. Своє теперішнє місце перед навчальним корпусом він зайняв у 1965 р. У 1970 р. учасники краєзнавчої експедиції під керівництвом вчительки української мови і літератури О.П. Гончар побували у Каневі. Звідтам вони привезли гілочку Шевченкової верби і привезли її до Львова. Вчителька посадила цю гілочку в себе на городі, а коли вона вкорінилася, то саджанець верби висадили біля погруддя Кобзаря.

Погруддя Т.Г. Шевченка біля Львівської СШ № 63. Скульптор Я. Чайка.

У 1965 р. на шкільній ділянці біля будівлі № 71 було прибудовано новий триповерховий корпус, як добудову до історичної будівлі. Це значно розширило можливості навчального процесу і створило можливості для збільшення кількості учнів.

У 1972 р. під час Шевченківських днів багато учнів СШ № 63 прийшли до школи у вишиванках. За це їм оголосили догану і виключили із комсомолу. У 1970-ті рр., в часи брежнєвської русифікації, тодішній директор СШ № 63 Петро Іванович Яцина неодноразово отримував зауваження від компартійних органів за квіти біля пам’ятника Т.Г. Шевченку. Потім узагалі радянські органи почали вимагати знесення пам’ятника Кобзареві, проте педагогічний колектив та батьки учнів відстояли погруддя.

У 1973 р. середній школі № 63 були передані приміщення колишньої середньої школи № 64 (Нову середню школу № 64 на вул. Вигода, 27 було відкрито 1 вересня 1977 р., із 2008 р. це «Школа І ступеня – гімназія «Гроно», тепер – «Ліцей «Гроно» Львівської міської ради»). У другій половині 1970-х рр. в середній школі № 63 навчалося біля 1300 учнів. Через брак приміщень навчальний процес був організований у дві зміни.

У 1990 році в СШ № 63 з’явився один із перших у Львові комп’ютерний клас – тут було встановлено 12 комп’ютерів «Корвет». Учбові радянські комп’ютери «Корвет» були 8-розрядними. Вони базувалися на рядянських процесорах КР580ВМ80А із тактовою частотою 2,5 МГц. Оперативна пам’ять становила 112 – 256 кБайт, обсяг ПЗУ – 24 кБайт. Дані зберігалися на дискетах 5,25 дюйма чи на касетах. В Україні такі комп’ютери виготовляв завод «Парус» в Севастополі.

У 1997 р. було збудовано перехід між двома навчальними корпусами школи № 63, що покращило умови навчання для школярів.

23 вересня 2008 року будівлю СШ № 63 по вул. Личаківській, 171 було внесено до переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. У 2010 р. на території СШ № 63 м. Львова влаштоване зовнішнє освітлення.

У 2014 р. на будівлі корпусу школи № 63 на вул. Личаківській, 171 було встановлено меморіальну дошку на честь 200-річчя із дня народження Т.Г. Шевченка.

Станом на 2014 р. СШ № 63 м. Львова є загальноосвітньою школою І – ІІІ ступенів, тут нараховувалося 22 класи в яких навчалося біля 620 учнів. Для учнів старших класів запроваджено суспільно-гуманітарний та філологічний профілі навчання. Педагогічний колектив складався із 54 вчителів, зокрема один Заслужений вчитель України, 7 вчителів-методистів, 14 старших вчителів та 25 учителів вищої категорії.

У 2021 р. за результатами складання Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) на сайті Osvita.ua було опубліковано «Рейтинг шкіл Львова 2021». Відповідно до цього рейтингу Львівська середня загальноосвітня школа № 63 зайняла 85-е місце. Середній бал ЗНО становив 136,8 балів.