Про проєкт першого Львівського централізованого водогону

 

Будівництво водогону у Львові

Краєзнавчий ресурс «Фотографії Старого Львова» зараз публікує цикл моїх розвідок «Із історії Львівського водогону та каналізації» про історію водопостачання та каналізування нашого міста. Оскільки знайшов нові цікаві матеріали, вирішив познайомити читачів свого блогу із ними.

Почну із авторства проєкту першого напірного водогону Львова із водозабором у Волі Добростанській. Це австрійський інженер словенського походження Оскар Смрекер (1854 – 1935), який створив свою проєктно-будівельну фірму в Німеччині. Прізвище Смрекера, як автора проєкту Львівського напірного водогону із Волі Добростанської називають тогочасні газети, в т.ч. українська газета «Діло» (число від 4 червня 1896 р.) та польська газета «Kurjer Lwowski».

У статті про ЛКП «Львівводоканал» у польській вікіпедії автором проєкту першого напірного водогону Львова помилково названо Зигмунда Павла Родаковського (1864 – 1939). Інженер Родаковський справді причинився до будівництва першого напірного централізованого водогону Львова із водозабором у Волі Добростанській, проте він не займався його проєктуванням, а керував будівництвом. Ось що написано устатті в польській Вікіпедії про самого Родаковського: «Od maja 1899 roku do jesieni 1900 roku zajmował się budową wodociągów dla Lwowa. Kierował ułożeniem 32 kilometrowego rurociągu od stacji pomp na Woli Dobrostańskiej do zbiornika przy ul Zielonej oraz blisko 79 kilometrów sieci rur w mieście», тобто «З травня 1899 р. до осені 1900 р. брав участь у будівництві водогону для Львова. Він керував прокладанням 32-кілометрового трубопроводу від насосної станції у Волі Добростанській до резервуарів на вулиці Зеленій, а також майже 79 кілометрів мережі труб у місті». Із детальною біографією Зигмунда Павла Родаковського можна ознайомитися у «Альбомі інженерів і техніків в Польщі», який доступний онлайн (польською мовою).

Прикро, що у достатньо ґрунтовній історичній довідці на сторінці ЛМКП «Львівводоканал»на сайті Львівської міської ради прізвище проєктанта першого львівського напірного водогону спотворене: Оскара Смрекера названо «австрійським інженером Смерком». Таку ж помилку допущено у статті покійного Ігоря Мельника про історію львівського водогону. Далі помилкове написання прізвища проєктанта розійшлося по багатьом львівським ЗМІ.

Про те, що проєктування централізованого водогону м. Львова було доручено інженеру Оскару Смркекеру читаємо у дописі газети «Діло» від 4 червня 1896 р. (матеріалиіз хроніки «Діла» за 1893 – 1897 р. опублікував сайт «Збруч»): «Справа заосмотреня (забезпечення – авт.) Львова водою полагодить ся мабуть уже в короткім часї. Громада міста заключила умову зі знаним инжінером Смрекером і той уже розпочав вступні роботи. Може бути, що Львів буде мати спроваджувану рурами воду аж з-під Яворова, отже аж з-за шість миль (маються на увазі австрійські, а не англійські милі – авт.). Водопроводи будуть коштувати міліони, але се покриє ся з маючої ся затягнути десятьміліонової позички. Позичка тая, в видї обліґацій, вже вправдї нотує ся на біржи віденьскій, але в дїйстности нема єї ще анї в торговли, анї в посїданю приватнім». У цьому невеликому матеріалі є дві важливі речі: а) прізвище автора проєкту водогону; б) плановане джерело фінансування будівництва водогону – позичка у вигляді емісії місцевих облігацій у сумі 10 млн. корон.

Інформація про угоду на проєктування

Більш детальну інформацію про домовленості між міською радою Львова та інженером Смрекером знаходимо в числі газети «Kurjer Lwowski», № 150, від 31.05.1896 р.:

«Водогони у Львові. Цими днями на підставі вчорашньої (30 травня 1896 р.) ухвали міської ради буде підписано договір між гміною Львова та берлінським інженером Оскаром Смрекером.

На підставі цього контракту ґміна доручає пану Смрекеру керівництво попередніми роботами щодо забезпечення водою міста Львова. Протягом 4 тижнів після завершення цих робіт  пан Смрекер повинен подати міській раді попередній проект, а генеральний проект із кошторисом та детальний проект з детальним кошторисом – протягом 6 місяців з дати, коли міська рада, на основі попереднього проекту погодить спосіб видобутку води. Для безпосереднього нагляду, управління та виконання робіт на місці магістрат призначить одного помічника від свого імені, тоді як вибір другого залишається за паном Смрекером. За діяльність, перераховану вище, пан Смрекер отримає:

1. Одноразова сума 500 злотих, що виплачується відразу після подання попереднього проекту та затвердження комітетом;

2. Добові в розмірі 20 зл. під час перебування у Львові;

3. Добові в розмірі 12 зл. за одного помічника, наданого паном Смрекером;

4. Відшкодування витрат на проїзд собі та помічнику;

5) Сума 1% від кошторисної суми (без урахування витрат на викуп землі, на виготовлення робочого проекту, кошторису та пояснювального звіту), сплачується негайно після затвердження робочого проекту та кошторису міською радою.

Пан Смрекер зобов’язується сплатити магістрату штраф у розмірі 10 злотих за кожен день прострочення подання детального проекту. Пан Смрекер бере на себе відповідальність за професійну якість усіх робіт, і для забезпечення зобов’язань, взятих у цьому контракті, він вносить 5000 злотих у муніципальну скарбницю як депозит. Подальші пункти угоди про врегулювання в арбітражному суді спорів, які можуть виникнути між ґміною та паном Смрекером».

Інформація про ухвалу міськради

Вартість будівництва централізованого водогону Львова у 1899 – 1901 рр. склала понад 6,4 млн. корон, отож Оскар Смрекер заробив на проєктуванні чималу по тим часам суму.

Оскар Смрекер був одним із кількох фахівців із прокладання водогонів, із якими вела перемовини влада міста Львова. Як повідомляв «Kurjer Lwowski» у ч. 67 від 7березня 1896 р. на своєму засіданні у четвер 5 березня 1896 р. міська рада Львова ухвалила провести перемовини із чотирма фахівцями, яких визначила «водопровідна комісія». Питання підготовки до будівництва централізованого водогону доповідав др. Дулеба, який і назвав фахівців: радинка Тіма (Thiemem) із Лейпцігу; інженера О. Смрекера із Берліна, професора Люгера із Штутгарта та інженера Ліндла.

Перший із них був дуже відомим вченим-гідрологом, який займався проєктуванням водогонів для 30 міст, у тому числі Мюнхена, Вроцлава, Потсдаму, Страсбургу, Кельну, Аусбургу та Нюренбергу.

Другим фахівцем було вибрано інженера О. Смрекера, який хоча і мешкав у Берліні, був австрійським громадянином. Він належав до молодшого покоління гідрологів, але вже здобув вагому репутацію, оскільки виконував проєктні роботи по будівництву водогонів для 49 міст, в тому числі для Болоньї, Мілану, Белграду, Ліворно, Любеку, Мангейму, Риги та Відня. Фаховість пана Смрекера підтверджувало те, що він у 1896 р. керував дослідженнями із розширення водогону у Відні.

Третій фахівець – доктор Люгер був професором Політехніки в місті Штутгарті і відомий як гідролог першокласної ерудиції.

Четвертий фахівець – інженер Ліндл був добре знаний як фахівець в галузі водопостачання та каналізації міст. В тому числі він проєктував водогони для Варшави та Франкфурту.

Професор Люгер повідомив, що після того, як обійняв кафедру в Штутгартській Політехніці зможе тільки консультувати або доопрацьовувати проєкти водопостачання на основі наданих матеріалів і керувати будівництвом не зможе. Інші три проєктувальники відповіли, що зможуть виконувати всі необхідні етапи робіт. Проєктувальники висунули наступні умови:

1. Тім. Зажадав для себе місячний оклад в 1100 марок на час проєктно-вишукувальних робіт і по 800 марок для двох своїх помічників. За робочий проєкт він зажадав як гонорар 2% від кошторисної вартості проєкту. На розробку проєкту він вимагав 6 місяців. Виносило б винагородження п. Тіма із двома помічниками в 17160 марок або 10124 злотих.

2. Смрекер. Зажадав для себе 500 злотих винагороди та по 20 злотих добових для себе і для двох асистентів по 12 злотих добових. Один із асистентів мав бути від міста. Термін робіт – 6 місяців. Плата – 4320 злотих для двох асистентів, 500 злотих для Смрекера, 30 днів добових Смрекера – 600 злотих, разом – 5420 злотих. За проєкт гонорар у сумі 1% від кошторисної вартості.

3. Ліндлі зажадав за керівництво попередніми роботами та генеральним проєктом 10000 злотих, для асистентів – від 1000 до 2000 злотих, гонорар за проєкт – 2,35% від кошторисної вартості.

Найбільш привабливою було визначено пропозицію інженера О. Смрекера, відповідно із ним і вирішили підписати угоду на проведення підготовчих робіт із будівництва водогону. 19 березня 1896 р.. як повідомили газети, інженер О.Смрекер із Мангейму прибув до Львова для проведення попередніх досліджень щодо будівництва водогону.

Питання створення водопровідної комісії обговорювалися на засіданнях міської ради Львова у 1895 р. У ч. 305 від 3 листопада 1895 р. газета «Dziennik Polski» повідомляла про обговорення створення «водопровідної комісії». Доповідач п. Сирочинський представив документ, який регламентував роботу «водопровідної» комісії, який зводився до наступного:

1. Рада делегує в цю комісію 4-х своїх членів, крім того – 3 експертів поза межами ради, директора міського будівельного уряду міського фізика і міського хіміка для вивчення питань водопостачання;

2. Ця комісія визначить і подасть на затвердження міської ради фахівця-гідротехніка, відомого і досвідченого гідролога, який буде проводити підготовчі роботи із будівництва водогону.

3. Міська рада візьме на дослідження для будівництва водогону позику до 15 тис. злотих.

В обговоренні взяли участь члени ради. Радний Мазурак виступив проти створення комісії, радний Стройновський спочатку був проти рішення, щодо комісії, але після внесених змін вирішив його підтримати. Також в обговоренні взяли участь п. Равський і Гостинський, які виступили проти залучення приватного проєктувальника.

Радник Солецький вважав за потрібне залучення до підготовчих робіт із проєктування водогону для Львова фахівця-гідролога, знаного в Європі.З цією метою він пропонував, щоб президія магістрату порадилася з найвідомішими гідротехніками та геологами Європи, чи не взялися б вони знайти відповідний запас доброї води та подати відповідний кошторис на водопровід з окремих місць.

Радні доктор. Пісек і Захаревич підтримали висновки комісії, але потім Президент закрив засідання ради через відсутність консенсусу.

Далі буде...